"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Коли слідчий доводив йому вину, Палля сприймав “невдачу” спокійно і одразу ж признавався. Що ж, мовляв, програв — противник виявився дужчим. Старий рецидивіст розумів, що в такій справі не треба ускладнювати слідство, знав, що коли він признається і розкається, то це може тільки допомогти йому.
На побачення з цією людиною і йшов за дорученням капітана Завірюхи сержант Недєльський. Дорога була недалека — міліція знала, що останнім часом Палля цілими днями сидів у кублі на вулиці Хмельній. Пройшовши через браму і спустившись сходинками, Недєльський опинився в підвальному коридорі. Тут було досить чисто, але пусто. Сержант зупинився, прислухаючись до звуків, які долинали з-за єдиних тут дверей, звідки чулися голоси і брязкіт скла. Мабуть, це і є вхід до кубла. Натиснув ручку дверей і без перешкод зайшов у простору кімнату з склепистою стелею, схожу на льох у лицарському замку. Посередині стояло кілька столів, накритих обгортковим папером, один стіл у кутку, вкритий довгою скатертиною, служив буфетом.
Переступивши поріг кубла, сержант-магістр одразу Ж відчув на собі погляди кількох пар очей. Ще тримаючись за ручку дверей, він оглянув кімнату. На лавці сиділо кілька дівчат і хлопців. Очі у дівчат блищали, щоки палали од вина. Хлопці одні були острижені під бокс, у інших волосся довгими патлами спадало на комір — модна зачіска “Тарзан”. Побачивши непроханого гостя, всі затихли. Під стіною дрімало кілька чоловіків середнього віку: вони прокинулись і теж насторожено, підозріливо дивилися на юнака, що стояв на порозі. Так минуло кілька секунд. Потім два парубійка ліниво підвелися і перевальцем рушили до Недєльського. Сержант відчув, як у горлі неприємно стиснуло. Невідомо, чим закінчилося б діло, якби в цю мить не відчинилися двері і до кімнати не ввійшов… Палля!
Той блискавично оцінив ситуацію і, вхопивши Недєльського за руку, почав голосно вітатися:
— Що за приємна несподіванка! Вітаю вас, пане інспектор, у нашому курені!
Старий злодій знав, як попередити мешканців кубла. Почувши слово “інспектор”, чоловіки, що сиділи на лавці, враз підвелись і, не гаючись, пішли за завісу з сірої ковдри, яка, певно, маскувала запасний вихід з кубла.
— Пан інспектор мій гість, — владно сказав Палля двом юнакам, які з досить дурним виразом на обличчі все ще стояли перед ними, засунувши руки в кишені. Потім Палля запросив Недєльського до столу.
— Чарочку хлібної, пане інспектор? — запитав Палля і, метнувшись за ширму, приніс графин горілки, відкриту коробку сардин та кілька шматків хліба. Коли Недєльський оглянувся, в кімнаті, крім нього і Князя Ночі, не було вже нікого.
— Слухають Паллю, — хвалькувато засміявся злодій і тут же докірливо додав: — Але ви, пане інспектор, страшенно легковажні! Як можна — одному в кубло! Щастя ваше, що я нагодився. Мені щось наче підказувало: йди на Хмельну, йди на Хмельну. Не можу сказати, що це чесні злодії, як я. Шмаркачі, зелень, такий тричі ножем махне, перш ніж подумає. А то була б фатальна неприємність, якби вас, пане інспектор, саме тут спіткало нещастя… — говорив він, наливаючи горілку у баночки з-під гірчиці.
— Пане Палля, я прийшов до вас за дорученням капітана Завірюхи…
— Я зразу догадався. Як же здоров’ячко пана капітана? Він останнім часом змарнів. Але чого може хотіти від мене пан капітан? Я нічого за собою не почуваю, останнім часом у мене не було жодного “діла”.
Ніхто не сказав би, що цей пристойний літній чоловік з явно південними рисами обличчя, з хвилястим чорним, мов ворон, волоссям, пронизаним ледь помітною сивиною — і є відомий злодій Варшави. Костюм з дорогої сірої матерії сидів на ньому бездоганно. Модна біла, хоч і не дуже свіжа сорочка була прикрашена вузьким темно-синім галстуком. Недєльський приглядався до Паллі, стежив за легкими рухами його рук і думав, з чого почати розмову. Поки що вирішив заспокоїти Паллю, мовляв, справа його особисто не стосується. Князь Ночі трохи насторожився і, театрально підвівши брови, глянув на юнака.
— Якщо не стосується мене, то, значить, стосується когось іншого! Прикро мені, що капітан Завірюха вважає, ніби я здатний засипати своїх колег… Вони хлопчаки, баламути, а проте колеги, пане інспектор, і від Паллі таких речей вимагати не можна…
Минуло кілька хвилин, перш ніж Недєльському пощастило переконати Паллю, що нічого подібного Завірюсі від нього не потрібно, що капітан хоче поговорити з ним про давні, довоєнні часи. Це запевнення теж не розвіяло недовір’я Князя Ночі, але, прагнучи довідатися, про що, власне, йдеться, він удав, ніби заспокоївся.