"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
Капітан дедалі уважніше прислухався до висновків професора.
— Є ще одна думка, яка з погляду психології була б фальшивою, коли б ішлося про закоханих. Ось: “Моя поява між вами обома завдала б тобі, моя найдорожча, моя найкраща, глибоких страждань, і, щоб подолати їх, тобі потрібне було б справжнє геройство”. Зверни увагу: гаданий коханець завдає страждань і суму не зрадженому чоловікові, а своїй коханій, а про своє вторгнення до подружжя Ремів говорить так, ніби для чоловіка Вільгельміни воно було цілком природне і зрозуміле. Бачиш, які неймовірні логічні й психологічні викрутаси доводиться робити, коли припускати, що Теофіл був коханцем Вільгельміни Рем.
Капітан бачив це вже добрих п’ятнадцять хвилин, але хотів витягнути з професора все, що тільки можна.
— Ну гаразд, — сказав він, ніби вагаючись. — Уявімо, що ти маєш рацію, Теофіл не був коханцем пані Рем. Але як тоді пояснити сповнений любові тон, який усе-таки домінує в цих листах? Як ти вважаєш?
Верхар, задоволений з видимої зміни у поведінці товариша, задумливо погладив бороду, потім хитро глянув на капітана:
— У мене є гіпотеза, але прямо боюся казати, настільки вона несподівана.
— Кажи, кажи, не тягни, — хвилювався капітан.
Зітхнувши, Верхар наважився:
— Моя гіпотеза: Теофіл Рем.
Завірюсі здалося, що він недочув.
— Як ти сказав?
— Теофіл Рем, — чітко повторив професор і зробив рукою жест, який говорив: “Нічого не вдієш, це єдина можливість”.
Було вже зовсім темно, коли капітан Завірюха вийшов од Верхара. Кілька годин вони аналізували гіпотезу професора. На перший погляд вона здавалася неймовірною, а проте пояснювала багато питань, які досі лишалися загадкою, і тому їх не можна було відхилити. Припускаючи, що Теофіл був близьким родичем Ремів, можна було, наприклад, зрозуміти вперту мовчанку Жанни Шміт, яка ні слова не хотіла сказати про нього, хоч у той же час категорично і з глибоким переконанням заперечила припущення, що Теофіл міг убити Ремів.
Так, якби гіпотеза Верхара підтвердилась, то багато питань виявилися б логічно зв’язаними. Теофіл — близький родич Ремів; ті люблять його, і він відповідає їм, особливо Вільгельміні — таким же почуттям. Але яке відношення Теофіл мав до контрабанди годинників і… Капітан спинився: а може, саме заради нього така чесна і порядна людина, як Рем, приховувала діяльність банди? Мало того, побоюючись за долю близького родича, Рем міг навіть допомагати банді, робити для неї якісь послуги. І ці послуги, якщо зважити на його становище в Бюро імпорту, могли бути великі — про це свідчить сума на ощадній книжці Рема. І тут Завірюху вражає нова думка: Рем, який пускається на злочин, щоб врятувати близьку людину, відповідає тому психологічному образу, що склався у капітана; але Рем, який бере за свої послуги великі гонорари і в такий спосіб збагачується, стає незрозумілим для капітана.
“Треба неодмінно ще раз перевірити справу з ощадною книжкою Рема, — фіксує в пам’яті капітан. — Тим більше, що в нього, власне кажучи, є тільки одна, остання виписка з цієї книжки. А всієї попередньої документації в сейфі не було. Невже Рем одразу ж нищив ці виписки?”
Капітан ішов вулицею, яку скупо освітлювали газові ліхтарі, і думав.
Ще одне дуже важливе питання: яким родичем доводився Теофіл Ремам? Правда, Верхар не сумнівався, що Теофіл — син подружжя Ремів. Але Завірюха рішуче відкинув це припущення: під час слідства він не раз мав нагоду особисто впевнитися, що Реми були бездітні.
— Це нісенітниця, — переконував капітан професора. — Вільгельміна Рем не один рік лікувалася саме через безплідність. У свідченнях і документах є численні докази цього. По-друге, нам відомо, що Реми під час війни всиновили якогось хлопця, але той у перші ж дні після визволення загинув од вибуху снаряда. Це підтвердили сусіди, які добре пам’ятали розпач Ремів після тієї втрати. То навіщо було Ремам всиновлювати чужу дитину, якби у них була своя?
Але Верхар уперто повторював:
— Все одно, є якісь інші, невідомі тобі докази того, що в Ремів був син. Такої палкої любові не може бути між братом і сестрою — рідними чи двоюрідними. Та й чого б ставав брат між подружжя, викликаючи розлад?
— Не забувай, що були, напевне, й інші листи Теофіла, — відбивався Завірюха. — А що могло викликати сварку між Ремами, якщо Теофіл був їхнім сином?
— Наприклад, різниця в поглядах на виховання дитини. Те, що Теофіл вплутався кінець кінцем у контрабандну аферу, став на шлях злочину — а ти сам так вважаєш, — свідчить про великі помилки, допущені в його вихованні.