Мене називають Червоний

— Брат твого покійного чоловіка, — промовив я, — він має якесь відношення до цих художників, батькової книги й фанатиків Нусрета Ходжі? Чи він сам по собі?

— Ні. Він не пов'язаний із цим. Але страшенно розлючений.

— Коли ти жила разом із Хасаном, ви часто стикалися?

— Як у тісному домі.

Десь неподалік стривожено загарчали собаки.

Я не запитував Шекюре, чому її чоловік, уславлений воїн, володар стількох трофеїв і тимарів, поселив дружину в тісному домі зі своїм братом. Я боязко прошепотів до мого коханого дитяти:

— Чому ти побралася зі своїм чоловіком?

— Якби не з ним, то з іншим.

Це була правда. Шекюре відповіла чітко й коротко, не засмучуючи мене хвалебними піснями на честь свого чоловіка.

— Ти поїхав і не повертався. Образа стала ознакою твоєї любові, але ж озлоблене кохання тяжке і в нього немає майбутнього.

Теж правда, проте не причина її заміжжя з чоловіком-розбійником. Хоч би з її хитрого погляду, неважко було зрозуміти, що після мого зникнення зі Стамбула Шекюре забула мене, як і всі. Її лисяча брехня мала бодай трохи зцілити моє розбите серце, вона є виявом її добрих намірів, яким потрібно віддати належне, — подумалося мені, і я почав розповідати Шекюре, як під час моїх мандрів щохвилини згадував про неї, як тінь коханої щоночі, неначе привид, поверталася до мене. Я відкривав їй найпотаємніші глибини свого серця, чого не робив ніколи й нікому. Я нічого не вигадував і не обманював, та несподівано зловив себе на думці, що моя мова — нещира.

Я вперше в житті помітив: іноді, виносячи власні істини назовні, людина робиться нещирою. Це важливо зрозуміти, бо тоді можеш упіймати свої нефальшиві почуття та бажання. Найкращим прикладом, мабуть, є один із малярів — убивця. Візьмімо найбездоганніший малюнок, скажімо, малюнок коня: нехай він — неперевершене відтворення задуму Аллаха, нехай є найідеальнішим зразком наслідування великих древніх малярів, проте зображення скакуна може не передавати щирі відчуття обдарованого майстра в ті миті, коли його пензель торкався паперу. Щирість маляра або просто таких смиренних рабів Аллаха, як ми, проявляється не в часи піку майстерності й натхнення, а в хвилі помилок і розчарувань, коли спотикається язик. Я жагуче хотів Шекюре. Таке запаморочливе бажання прокидалося в мені ще тільки до однієї казвінської красуні з тонкими рисами обличчя та немов намальованими вустами. Я говорю це тим жінкам, котрі розчарувалися в мені. Наділена Аллахом життєвою мудрістю й гострим розумом, моя люба Шекюре усвідомлювала, які душевні муки, неначе тілесні тортури від китайських катів, я зніс заради кохання; і вона розуміла, що водночас, зустрівшись із нею через дванадцять років, я можу поводитися, як жалюгідний розпусник, чиї очі в темряві засліплені єдино пекучою пристрастю. У Нізамі вуста чарівної Ширін схожі на каламар, наповнений перлами.