Мене називають Червоний
- Автор: Памук Орхан
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3851-7
- Переводчик: О. Кульчинський
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мене називають Червоний». Краткое содержание книги:
— Сину мій, ти боїшся? Через нашу роботу? — ласкаво запитав Еніште-ефенді.
Я здогадався, що на його обличчі грає усмішка.
— Наша книга більше ні для кого не є таємницею, — почав я, — можливо, це й не суттєво, проте плітки розповзлися повсюди. Говорять, що в ній криється наруга над нашою вірою, що ми працюємо не над тим, чого очікує й бажає падишах, а над книгою, в якій висміюється Його Величність, книга сповнена єресі, безбожництва, наслідування ґяурських майстрів. Навіть, кажуть, у книзі привабливо зображений шайтан. Говорять, ніби ми дивимося на світ очима шолудивого вуличного пса й тому в наших ілюстраціях присутня перспектива, мовляв, малюючи на передньому плані здоровенного коня, ми зображаємо мечеть завбільшки з муху, мотивуючи тим, що вона позаду, а це — явне блюзнірство. Отже, ми насміхаємося над правовірними, котрі ходять у мечеть. Згадуючи ті плітки, я не можу ночами спати.
— Ми ж працювали разом, — промовив Еніште-ефенді, — ті речі, про які плещуть, чи вони хоч раз прокралися в наші серця?
— Помилуй, Аллаху! — з пафосом відповів я. — Однак люди звідкілясь дізналися, що існує остання ілюстрація, в якій безбожність не прихована, а переросла в одверту наругу над нашою вірою.
— Ти ж бачив останню ілюстрацію?
— Я зробив малюнки, які ви хотіли і як ви хотіли: в кутках величезного аркуша. Вони були приготовані для ілюстрації на двох сторінках, — твердо промовив я, сподіваючись почути схвалення з уст Еніште-ефенді. — Але всієї роботи я не бачив. Якби мав можливість глянути на неї, то спростував би підлі наклепи й моя совість була б чистою.
— За що ти відчуваєш провину? Що бентежить твою душу? Хто вселив у тебе страх?
— Коли дізнаєшся, що книга, над якою з утіхою працював місяцями, посягає на святе, то тебе охоплює страх. Ти переживаєш пекельні муки за життя. Якби я міг побачити останній малюнок повністю.
— Ти все сказав? Ти для цього сюди прийшов?
Моє серце тривожно закалатало. Невже він може підозрювати мене в ницості, в убивстві Заріфа-ефенді?
— Заколотники, які хочуть скинути падишаха з престолу, а на його місце посадити султанича, теж пускають недобрий поголос, нібито падишах тайкома підтримує видання книги.
— І багато їм вірять? — втомлено, з нудьгою в голосі запитав Еніште-ефенді. — Кожен оскаженілий ваїз, який утратив голову від швидкоминущих успіхів, починає патякати про загибель віри. Цим точно заробиш на хліб.
Цікаво: він справді думає, що я прийшов до нього тільки аби переказати чужі плітки?
— Нещасний Заріф-ефенді, — тремким голосом промовив я, — він бачив ту горезвісну останню ілюстрацію й збагнув, що вона блюзнірська. Тому ми його й убили. Мені розповів таке один побратим із малярського цеху. Ви знаєте, які вони, ці учні, підмайстри, — тільки б поплескати язиком.
Я говорив ще довго, а моє хвилювання дедалі дужчало. Чи чув я себе самого? Якою мірою мною керував страх після вбивства падлюки-наклепника Заріфа? Як багато я тоді навигадував? Не знаю. Після стількох слів сподівався, що Еніште-ефенді нарешті покаже мені останній малюнок на двох сторінках, заспокоїть мене. Чому він ніяк не втямить, що лише так я зможу захистити себе від сумнівів щодо вірності свого шляху, на якому потопаю в гріху?
Мені хотілося його розворушити, я сміливо запитав:
— Чи може людина зображати безбожність, не бачачи її?
Замість відповіді він зробив делікатний застережливий жест рукою, неначе в кімнаті спала дитина. Тоді помовчав, а потім прошепотів:
— Занадто темно, давай запалимо канделябра.
Коли запалив від мангала свічку, мені впало у вічі його набундючене обличчя. Раніше воно таким не було. Мені це не подобалося. А може, його зарозумілість свідчить про співчуття? Він усе зрозумів і здогадується, що це я — мерзенний убивця, чи, може, боїться мене? Несподівано мої думки неначе вийшли з-під контролю, згадується зараз мені. Мої думки неначе роїлися в голові когось іншого, а я спостерігав за ними, завмерши від здивування. Килим на підлозі: он на ріжку причаїлося щось схоже на вовка, як я досі не помітив?