Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Тремтячою рукою він хотів сягнути по дзвінок. Я затримав його рухом долоні і, з пальцем на цинґлі пістолета, відступив задкуючи з покою. Біля виходу служник подав мені капелюха. Я опинився на терасі, залитій сонцем, іще повен ув очах вируючого мороку й вібрації. Я сходив зо сходів, не обертаючись, повний тріюмфу і певний, що тепер уже крізь жодну із спущених віконниць палацу не висунеться за мною скритовбивча люфа дубельтівки.
Важливі справи, найвищої ваги державні справи змушують мене тепер часто відбувати довірчі конференції з Б'янкою. Я готуюся до них скрупульозно, сидячи пізно уночі при бюрку над тими династичними справами найдражливішої природи. Час упливає, ніч тихо пристоює у відчиненому вікні над настільною лямпою, щораз більш пізня й урочиста, надкраює щораз пізніші і темніші верстви, переступає щораз глибші ступені втаємничення і роззброюється, безсила, у вікні у невимовних зідханнях. У довгих, повільних вдихах вхлинає темний покій хащі парку у свої глибини, обмінюється у холодних трансфузіях своїм змістом з великою ніччю, яка насувається нахлинена темрявою, з посівом пір'ястого насіння, темного пилку і безголосої плюшевої тьми, що облітає стіни в тихих переполохах. Гущавини тапет з'їжачуються страхом у пітьмі, сріблясте нагороїжені, просіваючи крізь сипуче листя ті блудні й летаргічні дрожі, ті холодні екстази і злети, ті трансцендентальні тривоги і неопам'ятання, яких повна травнева ніч за своїми оберегами, далеко за північ. Прозориста і скляна її фавна, легкий планктон комарів обсідає мене, схиленого над паперами, заростаючи простір щораз вище й вище тим спіненим, майстерним, білим гаптуванням, яким гаптується ніч далеко за північ. Сідають на паперах коники-стрибунці і москіти, зроблені майже з прозористої тканинки нічних спекуляцій, скляні фарфарелі, тендітні монограми, арабески, вимислені ніччю, щораз більші й фантастичніші, такі великі, як нетопири, як вампіри, зроблені з самої каліграфії і з повітря. Фіранка ціла роїться від цього мандруючого мережива, від тихого вторгнення цієї імагінаційної, білої фавни.
У таку заобережну ніч, що не знає меж, простір втрачає свій сенс. Обтанцьований тим ясним вируванням комарів, з папкою нарешті готових паперів, я роблю пару кроків у невизначеному напрямку, у сліпий завулок ночі, який мусить кінчитися дверима, власне білими дверима Б'янки. Натискаю клямку і входжу до неї, мов би з кімнати у кімнату. Попри те, мій чорний капелюх карбонарія лопоче мов би вітром далекої мандрівки, коли ж переступаю поріг, моя фантастично сплутана краватка шелестить у протязі, я притискаю до грудей течку, повну найтаємніших документів. Немов би з передсінка ночі я увійшов у властиву ніч! Як глибоко дихається цим нічним озоном! Тут маточник, тут осердя ночі, нахлиненої ясмином. Допіру тут вона розпочинає свою властиву історію. Велика лямпа з рожевим абажуром пломеніє у головах ліжка. В її рожевому півмороці Б'янка спочиває серед величезних подушок, несена нахлиненою постелею, наче припливом ночі, під широко відчиненим і транспіруючим вікном. Б'янка читає, спершись на бліде рамено. На мій глибокий уклін відповідає коротким поглядом з-над книжки. Зблизька бачена, її краса немов би помірніє, входить у себе, як скручена лямпа. З святотатською радістю я обсервую, що її носик зовсім не так шляхетно скроєний, а цера далека від ідеальної досконалости. Обсервую це з певною полегшею, хоч і знаю, що таке повздержання її блиску вчинене немов би тільки з милосердя і тільки для того, щоб не спирало віддиху й не відбирало мови. Ця краса потому видко реґенерується почерез medium віддалення і стає болісна, не до стерпіння і понад усяку міру.
Осмілений її кивком, я починаю мою реляцію, послуговуючись приготованими документами. Через відчинене вікно за головою Б'янки пливе непритомний шум парку. Цілий ліс, з'юрмлений за вікном, пливе хороводами дерев, проникає крізь стіни, розпросторюється, всюдисущий і всеобіймущий. Б'янка слухає з певним розсіянням. Властиво, трохи дратує, що вона не перестає під час цього читати. Вона дозволяє, щоб я кожну справу висвітлив усесторонньо, показав усі pro і contra, потому підносячи очі з-над книжки і тріпочучи ними трохи непритомно, розрішає її хутко, побіжно і навдивовижу влучно. Бачний і уважний на кожне її слово, я ревно підхоплюю тон її голосу, щоб вникнути в приховану інтенцію. Потім покірно представляю їй декрети до підпису, і Б'янка підписує, з опущеними віями, що кидають довгу тінь, і обсервує з-під них з легкою іронією, як я ставлю мою контрсигнатуру.