Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Після падіння імператора Кончіта виїхала із своєю малою донечкою до Парижу, де жила з удовиної ренти, незламно зберігаючи вірність імператорському коханому. Тут історія втрачає дальший слід цієї зворушливої постаті, відступаючи слово догадкам та інтуїціям. Про одруження її донечки та про її подальшу долю нічого не знаємо. Натомість у 1900 р. виїжджає незвісна пані де V., особа незвичайної й екзотичної вроди, з малою донечкою і з чоловіком за фальшивим пашпортом з Франції до Австрії. В Зальцбурзі, на баварському кордоні, у хвилину, коли вони пересідають на віденський потяг, всю родину затримує австрійська жандармерія й заарештовує. Змушує задуматися те, що після перевірки його фальшивих документів пана де V. було звільнено, проте він не доклав жодних зусиль, щоб звільнити дружину й донечку. Того самого дня він виїжджає назад до Франції і слід за ним гине. Тут усі нитки губляться в повному замороченні. З яким же осяянням віднайшов я знову їхній слід, що вистрелював полум'яною лінією у марківнику! Моєю заслугою, моїм відкриттям назавжди залишиться зідентифікування згаданого пана де V. з певною вельми підозрілою особистістю, що виступає під зовсім іншим прізвищем і в іншій країні. Але цить!.. Про це ще ані слова. Доста, що родовід Б'янки встановлено поза будь-яким сумнівом.
От і весь канонічний дієпис. Але офіційна історія неповна. В ній є вмисні прогалини, довгі павзи і промовчання, в яких хутко інсталюється весна. Вона швидко заростає ті прогалини своїми марґіналіями, переплітає листям, що сиплеться без ліку, росте навзаводи, баламутить недоречностями птахів, контроверсією тих криланів, повною суперечностей і брехень, наївних запитань без відповіді, впертих, претенсійних повторів. Треба багато терплячости, щоб поза тою плутаниною віднайти властивий текст. До цього провадить уважна аналіза весни, граматичний розбір її речень і періодів. Хто, що? кого, чого? Треба елімінувати баламутні перебалакування птахів, їхні шпичасті прислівники і прийменники, їхні полохливі зворотні займенники, щоб поволі виділити здорове зерно глузду. Марківник є в цьому неабияким дороговказом. Дурненька, невибаглива весна! Заростає все без розбору, плутає глід з безглуздям, вічно блазнює — корчить дурника, бездонно легкодумна. Невже й вона в союзі з Францом Йосифом І, невже злучена з ним узами спільної змови? Треба пам'ятати, що кожну дзюбинку сенсу, що прокльовується в цій весні, притьмом забазікує стократна бляга, безглуздя, яке блягузкає казна-що. Птахи замітають тут сліди, комизять правопис фальшивою пунктуацією. Так витісняє правду звідусіль ця весна, яка кожну вільну п'ядь, кожну щілину притьмом заростає своїм листяним розквітом. Де ж має схоронитись виклята, де знайти азиль, якщо не там, де її ніхто не шукає — в тих ярмаркових календарях і коменіюшах, в тих жебрачих і дідівських кантичках, які по прямій лінії виводяться з марківника?
Після багатьох сонячних тижнів прийшла серія днів хмарних і гарячих. Небо потемніло, як на старих фресках, склубочилося в душній тиші скопичення хмар, як трагічні побойовища на картинах неаполітанської школи. На тлі тих олов'яних і бурих склубочень яскраво світились будинки крейдовою, гарячою білістю, ще більш увидатненою гострими тінями ґзимсів і пілястрів. Люди ходили з опущеними головами, повні внутрі темряви, яка громадилася в них, мов перед бурею, серед тихих електричних розрядів.
Б'янка більше не показується в парку. Видно, стережуть її, не дозволяють вийти. Звітрили небезпеку.
Сьогодні я бачив у місті групу добродіїв у чорних фраках і циліндрах, що сунули мірним кроком дипломатів через Ринок. Білі маніжки яскраво світили в олов'яному повітрі. Панове мовчки оглядали будинки, як коли б їх оцінювали. Йшли узгодженим, повільним, ритмічним кроком. Мають чорні, як вугілля, вуса на гладко виголених обличчях і лискучі очі, що гладко точаться в орбітах, мов би наоливлені і повні вимови. Іноді вони знімали циліндри і обтирали піт із чола. Всі вони високі, щуплі, середнього віку і мають смаглі обличчя гангстерів.
Дні стали темні, хмарні і сірі. Далека, потенційна буря лежить вдень і вночі лежить на далеких горизонтах, не розряджаючися зливою. У великій тиші переходить часом через сталеве повітря подих озону, запах дощу, волога й свіжа бриза.
Але потому знов тільки сади розпирають величезними зідханнями повітря і ростуть тисячократне листям, навзаводи, вдень і вночі, відрядно. Всі прапори висять важко, потемнілі, і безсило лиють останні хвилі кольорів у згустілу ауру. Часом у виламі вулиці хтось звертає до неба яскраву, витяту із темряви половину обличчя, з оком нажаханим і світячим — дослухається до шуму піднебесся, до електричного мовчання сунучих хмар, і глибину повітря протинають, як стріли, тремтячі і шпичасті, чорно-білі ластівки.