Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
З піднятою головою, зимний і спокійний до глибини, я звелів про себе доповісти. Мене впроваджено до напівтемного голлу. Там панував півморок, вібруючий від тихої пихатости. Крізь високо відчинене вікно, ніби крізь щілину флейти, впливало повітря із саду у лагідних хвилях, бальзамічне і повздержливе, як до покою, в якому лежить хтось невиліковно хворий. Від тих тихих інфлюенцій, що невидимо вникали крізь лагідно респіруючі фільтри фіранок, ледь здійнятих аурою саду, оживали предмети, будилися з зідханням, лискуче прочуття пробігало у тривожних пасажах крізь ряди венеційських склянок у глибокій вітрині, листя тапет шелестіло сполошене й сріблясте.
Потім тапети гасли, заходили у тінь, і їхнє напружене замислення, роками скупчене у тих гущавинах, повних темної спекуляції, увільнялося, ґвалтовно імагінуючи сліпим маячінням ароматів, як старі гербарії, через висхлі прерії котрих пролітають ключі колібрі і стада бізонів, пожари степів і погоні, що віють скальпами біля сідла.
Дивна річ, як ці старі інтер'єри не можуть знайти спокою над збуреною своєю, темною минувшиною, як у їхній тиші весь час пробують наново інсценізуватися пересуджені й пропалі діяння, укладаються ті самі ситуації у безконечних варіянтах, перелицьовувані на всі сторони безплідною діялектикою тапет. Так розкладається ця тиша, до щирця зіпсута й здеморалізована у тисячократних роздумах, самотніх мізкуваннях, безумно оббігаючи тапети у безсвітляних блискавицях. Навіщо приховувати? Чи не доводилось тут ніч-у-ніч усмиряти ці надмірні збурення, ці скупчені пароксизми гарячки, розв'язувати їх заштриками секретних настойок, які переводили їх у розлогі, заспокійливі і лагідні краєвиди, повні — серед тапет, що розступалися — далеких вод і дзеркалень?
Я вчув якийсь шелест. Випереджуваний лакеєм, він сходив зо сходів, коренастий і зв'язний, ощадний у рухах, осліплений рефлексом великих рогових окулярів. Я вперше станув перед ним лице в лице. Він був непроникний, але я не без сатисфакції достеріг вже після перших моїх слів дві борозни гризоти і гіркоти, що вглиблювалися у його риси. В той час як поза сліпим зблиском своїх окулярів він драпував своє обличчя у маску прекрасної недосяжности, — я бачив межи складками тієї маски хильцем прошмигуючий блідий переполох. Поступово він набирав зацікавлення, з уважнішої міни було видно, що він допіру тепер починає мене доцінювати. Запросив мене до свого кабінету, розташованого обіч. При нашому вході якась жіноча постать у білій сукні відскочила від дверей, сполошена, як коли б підслухувала, і віддалилася у глиб помешкання. Чи була то гувернантка Б'янки? Мені здавалося, переступаючи поріг того покою, що я входжу в джунглі. Мутно-зелений півморок того покою був водянисто пругований тінями дощечкових жалюзі, запущених у вікнах. Стіни були обвішані ботанічними таблицями, у великих клітках ф'юркали маленькі кольорові пташки. Хотячи, вочевидь, виграти на часі, він пояснював мені експонати первісної зброї, дротики, бумеранги і томагавки, розвішані по стінах. Мій загострений нюх звітрив запах кураре. В той час як він маніпулював певного роду варварською галябардою, я порекомендував йому далеко йдучу обережність і опанування своїх рухів і підпер моє остереження нагло видобутим пістолетом. Він криво посміхнувся, дещо збитий з пихи, і поклав зброю на своє місце. Ми сіли при потужному ебеновому бюрку. Я подякував за сигару, якою він мене почастував, прикриваючися абстиненцією. Стільки обережности, однак, здобуло для мене його схвалення. З сигарою в куті обвислих уст, він приглядався до мене з грізною зичливістю, яка не збуджувала довіри. Потім, мов би в розсіянні недбало гортаючи чекову книжку, він зненацька запропонував мені компроміс, спом'янувши багатонульову цифру, в той час як його зіниці утікали в кутики очей. Моя іронічна посмішка схилила його швидко покинути цю тему. Зідхнувши, він розложив торгові книги. Почав тлумачити мені етап інтересів. Ім'я Б'янки не впало між нами ані разу, хоч у кожному нашому слові вона була присутня. Я дивився на нього без здригання, з моїх уст не сходив іронічний усміх. Врешті він безсило сперся на бильце. — Ви, я бачу, непримиренні, — мовив він мов би до себе, — чого ви, властиво, хочете? — Я знову почав говорити. Говорив приглушеним голосом, із загамованим вогнем. На мої щоки виступили рум'янці. Кількаразово я з трепетом вимовив ім'я Максиміліяна, виговорив його з натиском, обсервуючи за кожним разом, як обличчя мого противника ставало на відтінок блідше. Врешті я скінчив, важко дихаючи. Він сидів розгромлений. Вже не панував над своїм обличчям, яке стало раптом старе і змучене. — Ваші рішення покажуть мені, — завершував я, — чи дозріли ви до розуміння нового стану справ і чи готові ви його визнати в діях. Жадаю фактів і ще раз фактів…