Гра престолів

Вона підняла обличчя назустріч бризкам, наче свіжий вітер міг здмухнути зайві спогади.

— Він написав мені до Водоплину після смерті Брандона, та я спалила листа, не читаючи. Тоді я вже знала, що Нед одружиться зі мною у місце брата.

Пан Родрік знову потягнувся до своїх зголених баків.

— Зараз Мізинець сидить у малій раді короля.

— Я знала, що він злетить високо, — мовила Кетлін. — Він завжди був хитромудрий, навіть хлопчиною, та хитрість і мудрість — то-таки не одне й те саме. Цікаво, як він змінився за ці роки.

Високо над головою дозорці щось проспівали зі щогол. Капітан Морео пробіг палубою, роздаючи накази, і навколо них на «Штормовій танцівниці» вибухнуло гарячкове завзяття, спричинене видом Король-Берега з його трьома високими пагорбами.

Кетлін знала, що триста років тому ці вершини були вкриті лісом, а на північному березі Чорноводної, там, де глибока і бистра річка стікала у море, жила якась жменя рибальського люду. Тоді Аегон Завойовник приплив з Дракон-Каменя і висадив військо саме на цьому березі, а на найвищому пагорбі з трьох спорудив собі першу паланку з дерева та землі.

Тепер місто вкривало берег, скільки Кетлін могла бачити: одне на одне громадилися кам’яні садиби, комори, склади, гостині двори та корчми, шинки та бурдеї, сади та цвинтарі. Гамір рибного базару було чутно навіть звідси. Між будинками виднілися широкі проїзди, обсаджені деревами, звивисті вулиці, провулки такі вузькі, що двоє людей заледве б у них розійшлися. Пагорб Візеньї вінчав Великий Септ Баелора при сімох кришталевих баштах. На іншому кінці міста, на пагорбі Раеніс, стояли зчорнілі стіни Драконосхрону, чия велетенська баня лежала у руїнах, а спижева брама була зачинена вже зі століття. Між ними бігла пряма, як стріла, Сестринська вулиця. Вдалині виднілися і стіни міста, високі та міцні.

Уздовж води тягнулася добра сотня причалів. Уся гавань була забита кораблями. Підходили та відвалювали морські рибальскі дуби та річкові байдаки, туди-сюди між берегами Чорноводної сновигали перевізники, купецькі галери вивантажували крам з Браавосу, Пентосу та Лису. Кетлін побачила розкішно прикрашену прогулянкову барку королеви, припнуту коло товстопузого, чорного від смоли китобоя з Порту Ібен. Вище річкою у докових клітках стояв десяток вузьких бойових кораблів зі згорнутими вітрилами та хижими залізними таранами, що визирали над водою.

А над усім цим з високого Аегонового пагорба нависав Червоний Дитинець: сім величезних круглих башт, увінчаних залізними зубцями, похмуре громаддя передбрамної башти-стрільниці, бані палат, накривні мости, казарми, підземелля, комори, товстезні зовнішні мури, поцятковані стрілецькими гніздами, і усе це вибудуване зі світло-червоного каменю. Наказав збудувати дитинця ще Аегон Завойовник, та закінчив тільки його син, Маегор Лютий. Після того він зітнув голови усім каменярам, теслям… геть усім, хто мурував замок. Тільки кров дракона мала знати надалі усі таємниці твердині Драконовладців. Така була воля короля.