Гра престолів

— Але ми маємо вовка, — заперечила Серсея Ланістер. Вона говорила вельми спокійно, та очі в неї сяяли переможним блиском.

Присутнім знадобилося трохи часу, аби зрозуміти, про що йдеться, але нарешті король роздратовано знизав плечима:

— Твоя воля. Хай пан Ілин подбає.

— Роберте, ти, либонь, жартуєш! — не повірив почутому Нед.

Але король не мав гумору сперечатися далі.

— Годі, Неде. Не хочу більше цього чути. Лютововк — то дикий і страшний звір. Рано чи пізно він визвіриться на твоє дитя так само, як ота потвора на Джофрі. Подаруй їй цуценя, хай радіє.

Тут нарешті почало доходити й до Санси. Вона повернула до батька нажахані очі.

— Це ж вони не про Панночку, ні? — І побачила правду на батьковому обличчі. — Ні, тільки не Панночку! Панночка ж нікого не кусала, вона така добра…

— Панночки там взагалі не було! — сердито скрикнула Ар’я. — Хоч їй спокій дайте!

— Не дайте їм нічого їй зробити, — благала Санса, — не дозвольте їм, прошу, благаю, там не було Панночки, то все Німерія, то Ар’я винувата, не можна так робити, це ж не Панночка, не дайте їм скривдити Панночку, вона ніколи нікого не кусатиме, я обіцяю, я обіцяю…

І вдарилася у сльози. Нед тільки й міг, що тримати її у обіймах, поки вона ридала. А тоді подивився через палату на Роберта. Свого старого друга, колись ближчого за брата.

— Прошу тебе, Роберте. Якщо ти мене любиш. Якщо любив мою сестру. Благаю тебе.

Король довго дивився на них усіх, тоді перевів очі на дружину.

— Кат тебе візьми, Серсея, — з ненавистю вимовив він.

Нед підвівся, лагідно виплутавшись із зсудомлених Сансиних рук. До нього раптом повернулася уся втома останніх чотирьох днів.

— Тоді зроби це сам, Роберт, — мовив він холодно і гостро, наче ножем різав. — Май хоча б мужність зробити це сам.

Роберт глянув на Неда понурими порожніми очима і мовчки вийшов. Коли його важкі, мов свинець, кроки завмерли вдалині, у палаті запала тиша.

— Де лютововк? — запитала Серсея Ланістер, коли її чоловік пішов. Поруч із нею шкірився принц Джофрі.

— Звіра припнуто ланцюгом коло брами, ваша милість, — неохоче відповів пан Барістан Селмі.

— Пошліть по Ілина Пейна.

— Ні, — мовив Нед. — Джорі, відведи дівчат до їхніх кімнат і принеси мені Лід.

Слова гірчили у роті, наче жовч, та він змусив себе проказати їх.

— Якщо так треба, я зроблю все сам.

Серсея Ланістер кинула на нього підозрілий погляд.

— Ви, Старк? Це якась хитра штука, чи що? Навіщо вам таке робити?

На нього витріщалися усі, але тільки Сансин погляд різав, наче ніж.

— Вовчиця народилася на півночі. Вона заслуговує, щоб її життя скінчив хтось кращий за різника.

Коли Нед виходив, очі у нього пекло від сліз, а крики доньки лунали у вухах. Він знайшов вовченя там, де його прип’яли. Нед присів ненадовго коло малої вовчиці і спробував на смак її ім’я: «Панночка». Він не надто зважав, як його діти кликали своїх вовків, але щойно подивився на оцю, як погодився, що Санса дала їй належне прізвисько. Її вовчиця була найменша з поносу, найгарніша, напрочуд ласкава і довірлива. Вона зиркнула на нього яскравими золотими очима, і він скуйовдив їй густе сіре хутро.