Оповідання про Шерлока Холмса

— Так ось воно що! — мовив Холмс, посміхнувшись. — Вони вдалися до небезпечної, відчайдушної спроби, в якій відчувається вплив молодого Еліка Каннінгхема. Нічого не знайшовши, вони намагались відвернути від себе підозру, для чого зробили так, щоб усе мало вигляд звичайнісінької крадіжки зі зламом, бо прихопили з собою те, що потрапило під руку. Все це було досить зрозуміло, але залишалось чимало й незрозумілого. Чого я хотів над усе — це знайти решту записки. Я був абсолютно впевнений, що Елік Каннінгхем видер її з руки мертвого, і майже впевнений у тому, що він сунув її в кишеню свого халата. Та й куди ще він міг ту записку покласти? Питання полягало в тому, чи вона ще там. Варто було докласти зусиль, щоб з’ясувати це, і ми вирушили до маєтку.

Каннінгхеми приєднались до нас, як ви пам’ятаєте, перед дверима на кухню. Звичайно, найважливішим було не нагадати їм про існування записки, інакше вони негайно знищили б її. Інспектор вже намірився повідомити їх про те, якої ваги ми надаємо цьому папірцю, коли завдяки найщасливішому в світі випадку зі мною трапилось щось схоже на припадок, я гепнувся додолу і в такий спосіб поміняв тему розмови.

— Боже мій! — вигукнув, сміючись, полковник. — Чи не хочете ви сказати, що ваш припадок — обман, і ми дарма так вам співчували?

— З професійного погляду це було зроблено блискуче! — вигукнув я, зачудовано дивлячись на цього чоловіка, який не переставав приголомшувати мене новими й новими проявами свого винахідливого розуму.

— Це таке мистецтво, яке часто буває корисним, — сказав він. — Прийшовши до тями, я зумів хитрістю, може, й не дуже винахідливою, примусити старого Каннінгхема написати слово «twelve» і дістати можливість порівняти його з цим же словом на ріжку записки.

— О, яким же дурнем я був! — вигукнув я.

— Я бачив, що через мою кволість ви відчуваєте до мене жаль, — сміючись, мовив Холмс. — Мені було шкода ваших страждань, шкода мучити вас. Потім ми разом пішли на другий поверх, де я, ввійшовши до кімнати й побачивши халат, що висів за дверима, навмисне перекинув столик і примудрився в такий спосіб на мить відвернути їхню увагу й прослизнув назад, щоб дослідити кишені. Та ледве я встиг дістати папірець, що, як я й сподівався, лежав у одній з них, обидва Каннінгхеми накинулись на мене і, я впевнений, були б убили на місці, якби не ваша негайна й дружня допомога. Правду кажучи, я ще й досі відчуваю на своїй горлянці хватку того молодика, а його батько мало не викрутив мені руку, силкуючись відняти папірець. Бачите, вони зрозуміли, що я все про них знаю, і раптовий перехід від абсолютної безпеки до цілковитого розпачу зробив їх украй відчайдушними.