Оповідання про Шерлока Холмса

У мене міцні нерви, Вотсоне, але признаюсь по щирості: я здригнувся, побачивши людину, яка володіла всіма моїми думками. Зовні він був такий, як я собі й уявляв. Він дуже худорлявий і високий на зріст, у нього високе опукле й біле чоло, під ним глибоко ховаються очі. Обличчя гладенько поголене, бліде, аскетичне[24]. В його рисах ще залишилося щось від професора. Плечі сутулі від постійного сидіння за письмовим столом, витягнена вперед голова, яка раз у раз повільно повертається з боку в бік, немов зміїна. Він глянув на мене, і в його глибоко схованих очах я побачив гостру цікавість.

— У вас менш розвинені лобні кістки, ніж я гадав, — мовив він нарешті. — Це небезпечна звичка — доторкатися до зарядженого револьвера, що лежить у кишені власного халата.

Справді, коли він увійшов, я миттю збагнув, яка величезна небезпека нависла наді мною. Адже єдиний порятунок для нього — це змусити мене замовкнути назавжди. Тому я блискавично переклав револьвер із шухляди столу в кишеню і саме цієї миті обмацував його крізь сукно. Після слів Моріарті я вийняв револьвера і поклав його на стіл, звівши курок. Професор так само осміхався і мружив очі, але щось у його погляді змусило мене радіти, що зброя у мене напохваті.

— Ви, мабуть, не знаєте мене, — сказав він.

— Навпаки, — відповів я, — безумовно, я вас знаю. Сідайте, будь ласка. Можу приділити вам п’ять хвилин, коли ви маєте щось мені сказати.

— Все, що я хотів вам сказати, ви вже вгадали, — промовив він.

— Тоді, можливо, ви вгадали мою відповідь, — одказав я.

— Ви твердо стоїте на своєму?

— Безперечно.

Моріарті сунув руку в кишеню, а я взяв зі столу револьвер. Але він витяг усього-на-всього записник, де було занотовано якісь дати.

— Ви перебігли мені стежку четвертого січня, — сказав він. — Двадцять третього ви потурбували мене. В середині лютого я зазнав через вас неабияких прикростей, наприкінці березня ви зовсім розладнали мої плани, а зараз, наприкінці квітня, через ваше безнастанне переслідування я опинився в такому становищі, що мені загрожує втрата свободи. Так тривати далі не може.

— Що ви пропонуєте? — спитав я.

— Облиште це, містере Холмсе, — сказав він, хитаючи головою. — Їй-право, облиште.

— Після понеділка, — відповів я.

— Оце так! — вигукнув він. — Та я певен: ви надто розумні, тож, ясна річ, зрозумієте мене. Вам необхідно щезнути. Ви самі винні в тому, що іншого виходу для вас немає. Я відчував інтелектуальну насолоду, спостерігаючи за тим, як ви боролися, і, повірте, я був би щиро засмучений, коли б ви змусили мене вдатися до надзвичайних заходів. Ви посміхаєтесь, сер, але запевняю вас, я справді був би засмучений.