Оповідання про Шерлока Холмса
- Автор: Конан Дойл Артур
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 5-301-00703-3
- Переводчик: Микола Андрійович Дмитренко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Оповідання про Шерлока Холмса». Краткое содержание книги:
— Тоді, якщо це справді необхідно, ми можемо зайти до моєї кімнати.
— Якщо це не надто для вас обтяжливо.
Мировий суддя знизав плечима й повів нас у свою спальню, просто умебльовану й нічим не примітну кімнату. Поки всі йшли до вікна, Холмс трохи затримався, і ми з ним опинились позаду групи. У ногах ліжка притулився квадратний столик, на якому стояв таріль з апельсинами й графин з водою. Проходячи мимо, Холмс, на моє невимовне здивування, нахилився й просто переді мною навмисно все це перекинув. Скло розлетілося на тисячу скалок, а фрукти розкотились по всіх кутках.
— Ну й накоїли ви лиха, Вотсоне, — незворушно мовив він. — Ви тільки подивіться, на що ви перетворили килим.
Я розгублено нахилився й заходився підбирати апельсини, здогадуючись, що з якоїсь причини мій друг хоче, щоб я взяв провину на себе. Інші приєднались до мене й знову поставили столик на його місце.
— Оце так-так! — вигукнув інспектор. — Куди ж він подівся?
Холмс зник.
— Перечекайте тут хвилинку, — проказав молодий Елік Каннінгхем. — Як на мене, ваш приятель з’їхав з глузду. Батьку, ходімо зі мною, подивимось, куди він справді подівся?
Вони вибігли з кімнати, залишивши інспектора, полковника й мене здивовано витріщатись один на одного.
— Слово честі, я ладен погодитися з містером Еліком, — мовив полісмен. — Можливо, це наслідок хвороби, але мені здається, що...
Договорити йому не дав раптовий крик: «Рятуйте! Рятуйте! Вбивають!» Похоловши, я впізнав голос свого друга. А наступної миті, не тямлячи себе, рвонувся з кімнати на сходову площадку. Крики, що перейшли в хрипкі нерозбірливі вигуки, долинали з кімнати, куди ми заходили спочатку. Обидва Каннінгхеми схилились над Шерлоком Холмсом, який лежав на підлозі — молодий обома руками стискав йому горло, а старий, здавалось, викручував йому руку. Ми троє миттю кинулись на них, відірвали від Холмса, і він, страшенно блідий і, очевидно, вкрай знесилений, хитаючись, звівся на ноги.
— Заарештуйте цих людей, — мовив він, задихаючись.
— На якій підставі?
— Вони звинувачуються у вбивстві свого кучера Вільяма Кервена!
Інспектор спантеличено втупився в нього.
— Слухайте, містере Холмсе, — нарешті спромігся він, — ви, я певен, не думаєте, зрозуміло, що треба справді...
— То годі-бо, голубе, — різко відказав Холмс, — ви тільки подивіться на їхні обличчя!
Ніколи, присягаюсь, я не бачив на людських обличчях красномовнішого визнання вини. Старший був приголомшений і наче аж заціпенів, глибокі, важкі зморшки на лобі й біля носа промовляли про похмуру безнадію. Його син, навпаки, скинув з себе недавню недбалу безтурботність і жвавість, а лють небезпечного дикого звіра, що засвітилась в його очах, спотворила риси його гарного лиця. Інспектор нічого не відповів, але, ступивши до дверей, засюрчав у сюрчок. На виклик з’явилось двоє констеблів.
— У мене немає вибору, містере Каннінгхеме, — мовив він. — Я впевнений, що все це виявиться дурною помилкою, але ж ви бачите, що... А, ви он як? Ану киньте!
Він з силою викинув руку вперед, і револьвер, у якого молодий Каннінгхем вже почав зводити курок, грюкнув на підлогу.
— Підберіть його, — сказав Холмс, швидко наступивши на револьвер. — Він згодиться на суді. Але ось і те, чого нам справді бракувало.
В руці Холмс тримав пожмаканий папірець.
— Залишки записки! — вигукнув інспектор.
— Саме так.
— І де ж вона була?
— Там, де, за моїми розрахунками, й повинна була бути. Я поясню все трохи пізніше. Мені здається, полковнику, що ви з Вотсоном можете повертатись додому, а я прийду щонайбільше за годину. Ми з інспектором повинні поговорити із заарештованими, але я неодмінно буду до другого сніданку.
Шерлок Холмс дотримав свого слова — близько першої години дня він приєднався до нас у курильній кімнаті полковника. Його супроводжував маленький літній джентльмен, представлений мені як містер Ектон, чий дім був місцем першої крадіжки.
— Мені хотілось би, щоб містер Ектон був присутній, коли я розповідатиму вам про цю дрібну справу, — сказав Холмс, — адже цілком природно, що йому буде дуже цікаво почути подробиці. Але боюсь, полковнику, що ви пошкодуєте про ту годину, коли взяли під свій дах такого невгамовного птаха, як я.
— Навпаки, — щиросердо мовив полковник, — я вважаю за велику честь дістати можливість познайомитись з вашими методами розслідування. Зізнаюсь, вони перевершили всі мої сподівання, і я абсолютно неспроможний зрозуміти, як ви все розплутали. Я, наприклад, не бачив навіть натяку на розгадку.