Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
— Борисе… — почав було Кобища, але його перебив телефонний дзвінок.
— Так! — Кобища зняв трубку. — Що?
Усі замовкли, втупилися в шефа, який повільно поклав її на місце. Він обвів команду поглядом і підвівся, виходячи з-за столу.
— Куди? — несміливо запитав Можейко.
— У комп’ютерну, — відповів слідчий. — Він знайшов.
Вони підхопилися одночасно, заважаючи одне одному, забувши, що начальника, очевидно, потрібно пропустити вперед.
— Усе! — збуджено галасував Величко. — Птеродактилю по банці пива кожен!
— По дві! — перебив Можейко.
У комп’ютерну ввалилися всі разом. Останнім крізь двері продерся Кобища. Окуляри на обличчі Карповича виблискували індиферентно в усіх випадках, тому з наскоку вгадати значення його знахідки було важко.
— Ну, що там? — захекано запитав майор. — Показуй!
Карпович побігав пальцями по клавішах, і на екрані монітора з’явилася знайома всім заставка гри. Він набрав потрібний пасворд, і вертольотик полетів, переслідуваний чудовиськом. Усі заклякли, дивлячись на екран. Карпович легко відірвався від цього монстрика і пірнув у одну з печер, зображених на схилі гори. Печера виявилася довгою, і вертоліт летів по ній, майстерно обминаючи виступи на стінах. Хідник печери повертав. Усі затамували подих. Закінчувалася печера глухим кутом, і коли вертоліт підлітав до її сліпого кінця, в присутніх буквально очі полізли на лоба. На скелі, в яку вони вперлися, було невідомо чим — якимось інструментом первісної людини — видряпано:
— Твою ж мать…
— Ви що, знущаєтеся, шановний? — ледве стримуючись, запитав Сердюк.
— Не я, шановний, — він знущається, — в тон йому відповів Карпович.
— Коли ми зловимо цього поца, я сам битиму його ногами, — сказав Можейко, спльовуючи на підлогу просто у комп’ютерній.
— Шеф бачив? — старанно приховуючи емоції, запитав Кобища.
— Ще ні, — відповів Карпович.
— Як це могло статися? — нарешті зірвався слідчий. — Ти ж доводив тут, що він баран? Повний тупак? Як тоді він зробив таке, що ти мало не тиждень шукав?
— По-перше, він швидко вчиться, — виправдовувався Карпович. — А по-друге, залізти сюди й написати це набагато легше, ніж потім знайти… Якщо, звичайно, вміти. Тут сотня пасвордів! Спробуйте облазити всі ці печери!
— А швидше це також зробив Маліцький, — припустив Кобища, заспокоюючись.
— Н-н-н… навряд чи…
— Чому це раптом? Маліцький міг зробити дискету ще раніше. Я чув, він був непоганим спецом. А потім Хакер прибрав його, — наполягав Кобища.
— Не в тому річ, — повагавшись знову, заперечив Карпович. — Фахівець, швидше за все, написав би це інакшим способом, тобто так, як простіше, як раціональніше. Ніхто не робив би цього «по-китайськи», образно кажучи, задом наперед. А він зробив і доклав купу зайвих зусиль, бо не знав, як правильно, як швидше. Зробив, очевидно, коли дійшов до цього сам, як зумів.
— Чорти б його забрали, розпротуди його мать… Тебе послухати, то він за тиждень-два дійсно хакером стане?!
— Ну, хакером — не хакером… — спокійно резюмував Карпович, — а в машині освоюється непогано.
— Шефа сам повідомлятимеш, — кинув Кобища, прямуючи до дверей, — адже це твоя ділянка роботи.
XXII. Облога
Наталя стояла у ванній, відкрутивши кран на повну і підставивши обидві руки під струмінь теплої води. Вона притулилась коліньми до краю ванни, трохи нахилилась і завмерла насолоджуючись.
Двері не були зачинені, тому Борис легко штовхнув їх і побачив цю картину.
— Подобається?
— Ага… — просто відповіла вона, не обертаючись, і додала: — Я найбільше люблю тепло. Мені варто лише трохи змерзнути, як починаються неприємності — кашлі, шмаркання…
— Як же ти рятувалася на базарі?
— А як тут врятуєшся? Понадягаю все, що тільки можливо, стаю як колобок і ледве лізу… Але все одно не помагає.
Усе це вона говорила, не змінюючи пози. Оця його маленька господиня, яка кілька днів тому врятувала його від смерті. А вчора, коли вони вже збиралися виходити з флігеля, ходила з півгодини з ганчіркою, обтираючи всі поверхні, де могли залишитися відбитки пальців. Ні, з нею не занудьгуєш. Попри всю свою тендітність, Наталя була зараз начальником його служби безпеки.
— Ну, тепер відігрієшся, — сказав Борис. — Надворі погода осіння, та й за календарем уже час. Так що насолоджуйся.
Він підійшов ближче і легенько взяв її за стан там, де стикувалися лише тоненькі блузка та спідниця. Власне дихання відразу почастішало.