Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Увечері, в черзі, він озирає всіх, намагаючись знайти того, хто розмовляв з ним і давав сигарети. Вони піднімаються сходами в спальню на четвертому поверсі. Спальню влаштували навмисне так високо, щоб нікому не заманулося тікати. Двері зачинені. Педель Фаусто мовить:
— Христосику, катай молитву.
Рожеволиций хлопчик читає молитву. Всі повторюють і хрестяться. Після «Отче наш» і «Богородиці», які він проказав гучним голосом, незважаючи на втому, Педро валиться на койку. Його чекає брудна ковдра. Постільну білизну міняють раз на місяць. Ця постільна білизна — лише простирадло й пошивка на твердій, як камінь, подушці.
Він уже заснув, коли хтось потермосив його за плече.
— Ти Педро Куля?
— Ага.
— Це я пригощав тебе сигаретами.
Педро подивився на мулата, що стояв біля койки. Йому, мабуть, років десять.
— Вони приходили ще?
— Щодня приходили. Вони хотіли тільки довідатися, коли ти вийдеш із карцеру.
— Скажи їм, що я працюю на цукровій плантації… Скільки часу я пробув у карцері?
— Тиждень. Один уже там помер.
— Хлопець пішов. Педро не запитав його імені. Єдине, чого йому хотілося, це спати. Але деякі хлопці походжають між койками, голосно перемовляються. Педель Фаусто виходить із своєї комірчини:
— Що за галас?
Мовчанка. Він плескає в долові.
— Устати.
Обводить усіх поглядом.
— Ну, що за базар?
Мовчанка. Педель протирає очі, ходить між койками. Величезні дзигарі на стіні показують десяту годину.
— Ніхто не скаже?
Мовчанка. Педель скрегоче зубами:
— Тоді всі простоять годину на ногах. До одинадцятої. І перший, хто спробує лягти, опиниться в карцері. Зараз карцер саме пустує…
Тишу порушує хлоп'ячий голосочок:
— Сеу педель…
Це малюк з жовтуватим личком.
— Говори, Енріке…
— Я знаю хто…
Всі очі спрямовані на нього. Фаусто заохочує викажчика:
— Говори, говори.
— Це Жереміас, він ходив чогось до Берто.
— Сеу Жереміас, сеу Берто!
Обидва хлопці скочили зі своїх койок.
— Ану в куток! До півночі. Інші можуть лягти. — Він ще раз подивився на всіх. Покарані стояли в кутку.
Коли педель іде до себе, Жереміас свариться на Енріке кулаком. Інші обговорюють пригоду. Педро Куля спить.
У їдальні, коли вони вранці пили рідку каву й жували тверду галету, сусіда по столу озвався до нього:
— Ти ватажок капітанів піску? — Він говорив дуже тихо, майже пошепки.
— Так, я.
— Я бачив твій портрет у газеті. Молодець! Але тобі, видно, добряче перепало. — Він жує галету, дивиться на змарніле обличчя Кулі. — Ти залишишся тут?
— Драпану.
— Я теж. У мене є план… Коли я втечу, зможу пристати до твоєї ватаги?
— Зможеш.
— Де твоя нора?
Педро Куля недовірливо позирає на нього.
— Ти можеш знайти нас щовечора на Кампо Гранде.
— Ти що ж, гадаєш — я розпатякаю?
Педель Кампос плескає в долоні. Всі підводяться і розходяться по майстернях і на плантації.
Надвечір Педро Куля побачив Безногого, що проходив вулицею. Побачив і педеля, який проганяв його.
Покарання… Покарання… В колонії це слово Педро Куля чув найчастіше. За всяку дрібницю били, арештованих карали карцером. Ненависть наростала в душі кожного з них.
На краю плантації він зумів передати Безногому записку і на другий день у заростях цукрової тростини знайшов вірьовку. Напевне, її поклали туди вночі. Це був моток тонкої міцної вірьовки. Вона зовсім нова. В моток засунутий кинджал, який Педро заховав у штани. Ось тільки пронести моток до спальні було дуже непросто. Втекти удень не можна, наглядачі їх стережуть дуже пильно. Він не може пронести моток в одежі, вони, безперечно, помітять.
Але от зчиняється колотнеча, Жереміас нападає на педеля Фаусто з ножем. Інші хлопці теж кидаються на нього, але прибігає гурт наглядачів з канчуками. Вони лупцюють Жереміаса. Педро засовує моток вірьовки під піджак, відчиняє двері до спальні. Один педель спускається сходами з пістолетом у руці. Педро зачаюється за дверима. Педель поспішає мимо.
Педро ховає вірьовку під матрац і повертається на плантацію. Жереміаса відправили до карцеру. Педелі перераховують хлопців. Ранулфо й Кампос вирушили в погоню за Агостіньо, котрий переліз через загорожу під час бійки. Педель Фаусто з пораненим плечем пішов до медпункту. Очі в директора блищать від люті.
Педель, який рахує хлопців, запитує Педро Кулю:
— Ти де пропадав?
— Пішов, щоб не лізти в бійку.
Педель дивиться на нього недовірливо, але відходить. Ранулфо й Кампос вертаються з Агостіньо. Втікача луплять перед очима всіх. Потім директор каже: