Янові скарби

— Керол! — звернувся Майкл до дівчини, коли баржа почала вібрувати: запрацював мотор і гвинт потяг її кормою вперед. — Ти обіцяла розповісти щось того дня, коли ми знайдемо скарби. Що ж ти хотіла розповісти?

— А-а, то пусте, — знітилася Керол. — Просто… Ну, ми з Джіл звали, що рибалці відомо про нашу мандрівку до Голландії. Розумієш, ми якось прохопилися про це в бакалійній крамниці в Абінгдоні… ну, а стара крамарка розповіла рибалці, коли він зайшов до неї і спитав про нас.

— Слово честі, — розсердився Майкл, — я назвав би вас дурепами несосвітенними, якби ви не виявилися такими чудовими моряками.

Пітер стояв біля трюму і дивився туди, де проходив основний фарватер між Дюйвеландом і Філіппсландом. В дальній кінець затоки завернуло невеличке судно, дуже схоже на «Норця», і швидко попрямувало до них.

— Дивіться! — крикнув він. — Он там ще хтось мчить до нас.

Віллем обернувся й глянув на судно.

— А-а! Це саме ті люди, що нам потрібні.

Баржа вже відійшла назад, її величезний якір загримів, опускаючись у воду, коли прибулий катер розвернувся, швидко підплив до борту і став перед «Норцем». На носі з обох боків було написано: «Водна поліція».

— Поліція, — пояснив Віллем, упіймавши канат, який кинув з катера один з поліцейських.

Три чоловіки у формі зійшли на палубу баржі. Старший з них віддав честь, глянув на Віллема, потім на решту присутніх.

— Ти шкіпер «Норця»? — спитав він.

— Я, — відповів Пітер.

— Я хотів би глянути на документи.

— Які документи?

— Він хоче сказати — суднові документи… документи на право в'їзду до Голландії, — пояснив Віллем.

— А-а, прошу вибачення, але таких документів у нас немає, — усміхаючись, зізнався Пітер. — Розумієте…

Поліцейський підняв угору руку.

— Ви арештовані.

— Я? — Пітер був приголомшений.

— Нам повідомили, що ваше судно не зупинилося на кордоні в Терньозенському каналі, — вів далі поліцейський. — Ви арештовані.

Тут у розмову втрутився Віллем і почав щось докладно пояснювати по-голландськи. Чим далі він розповідав, тим більше витріщали очі поліцейські від здивування. Вони обмінювалися короткими вигуками, позирали один на одного, на Віллема, на «Норець» і на кожного з його команди.

Віллем поманив їх пальцем і повів на ніс баржі. Вода тепер спадала і на мулкому дні видно було рештки розбитого вельбота. Неподалік від них між дрібних хвильок проступала якась велика чорна річ.

— Oro! — вигукнув поліцейський офіцер.

— Скарби! Гляньте, скарби! — вихопилося в Керол, а Майкл голосно крикнув:

— Урра!

Між Віллемом і поліцейськими знову точилася жвава розмова, до якої приєднався і шкіпер баржі, що саме надійшов з корми. Він показав на люк трюма, відкрутив болти й відсунув важку кришку. Поліцейські і всі присутні схилилися над люком, роздивляючись жалюгідних злочинців.

Раптом один з поліцейських, показуючи на ватажка піратів, здивовано вигукнув:

— Крімпен!

«Хазяїн» бандитської зграї здригнувся.

Поліцейський побіг на свій катер, повернувся з великою книгою і почав гортати сторінки з фотографіями. Під кожним знімком були відбитки пальців, цифрові дані про зріст, обсяг грудей та інші подробиці. Нарешті він розкрив книгу там, де була фотографія чоловіка, що сидів у трюмі.