Тварина, обдарована розумом

Очевидно, дехто з журналістів заздалегідь таємно поцікавився моєю біографією, однак були й такі, що не забажали зробити це, й коли я підвівся, один тридцятирічний рудий і гладкий тип майже вголос спитав свого сусіда: «Хто цей дивак Семілла?»

Доки я розповідав історію нашого експерименту й про досягнуті нами результати, бачив, як на обличчях слухачів з’являвся подив. Він досяг своєї вершини тоді, коли я сказав, що Фа вміє читати. Здійнявся такий галас, що я не чув власного голосу. На мене посипалися з усіх боків вигуки й запитання, кожне з яких супроводжувалося сміхом: «Як він перегортає сторінки?» Я відповів: «Він міг би перегортати їх бічними плавниками, бо орудує ними дуже спритно, але задля правди скажу, що він гортає їх язиком». — (Сміх і вигуки).

Відтак повів я далі свою розповідь і зробив її якомога коротшою, бо мучила нетерплячка, як Фа поводитиметься перед багатолюдною аудиторією. Та дарма я хвилювався. У дельфіна такий звивистий рот, що завжди, коли він відкриває його, здається, що сміється. А Фа справді часто відкриває рот. Фа — типовий пустун. Веселий, говіркий, хвальковитий, агресивний, йому сподобалося виступати в такій виставі. Він тішився, коли його відповіді викликали сміх, і щоразу, коли йому плескали в долоні, з задоволенням виплигував з води.

Щодо запитань, що їх йому ставили, то вони були такі, на які й сподівалися: кілька серйозних, а решта зійшла на комізм. Всі прес-конференції схожі між собою: це — жахлива мішанина, найкраще тут стоїть поряд з найгіршим. Очевидно, журналісти не вміють відрізнити Першого дельфіна, що розмовляє людською мовою, від «кінозірки», яка-прославила себе перипетіями приватного життя. Правда, Фа мимохіть посприяв цій плутанині своїми влучними відповідями й грайливим мисленням.