Східний синдром
- Автор: Ілюха Юлія
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-6677-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Східний синдром». Краткое содержание книги:
Вистигала забута кава, стрілка годинника показувала, що робочий день уже півгодини як почався, а Таня не могла відірватися, знову і знову переглядаючи п’ятихвилинне відео. Вона вдивлялася в Сергієві очі, у пейзаж за його спиною, намагаючись побачити щось, чого не могли побачити інші. Слова «Хай вони ходять по Києву й озираються, бо скоро ми прийдемо по них» він сказав для неї. Виходить, вони одночасно перебували там, ходили по одній землі, місили одну грязюку й, можливо, він навіть спостерігав за нею в приціл снайперки. Можливо, навіть поки залишив її живою, бо блискавичну смерть від кулі вважав занадто легким покаранням для неї. Якщо він її знайде, то катуватиме довго. До Тані, роздавленої та наляканої, на мить повернулася віра в його всесильність, у його майже надприродні здібності, і вона труснула головою, відганяючи цю ману.
Закрила відео, встала зі стільця, відчуваючи свинцеву важкість у тілі, і вилила каву в мийку. Вона буде жити, як раніше. Присутність Сергія там нічого не змінює тут. Він її не дістане. Не дістане. Не дістане… Повторювала цю фразу весь час дорогою на роботу. На вулиці паніка посилилась, і Таня майже бігла до метро, раз у раз озираючись — як і обіцяв Сергій.
— А Таня — це хто?
Раптове запитання вирвало Сергія з уривків сну, у яких він ще бовтався, наче в теплій морській воді. Він розплющив очі й перевернувся на спину. За вікном давно вже настав день, і по-літньому гаряче сонце нещадно било на ліжко, зігріваючи променями два оголених тіла. Жінка, яка лежала поряд із Сергієм — довговолоса брюнетка з надутими губами й розкосими очима, — замовкла, очікуючи на відповідь. Вона трохи піднялась і обіперлась на лікоть, від чого її голі груди грайливо гойднулися, провела пальцями з довгими загостреними червоними нігтями по торсу Сергія. Вона водила рукою туди-сюди, чи то лоскочучи, чи то дряпаючи, і не зводила з нього очей. Сергій мовчав. Він поклав одну руку під голову і вивчав стелю угорі. Брюнетка відкинула волосся з обличчя і ще раз хитнула бюстом, але коханець навіть не повернув до неї голови.
— Ти згадував її вночі, — не дочекавшись відповіді, вона знову заговорила.
Сергій витримав паузу й нарешті вимовив:
— Дружина.
— Ти не казав мені, що одружений. — Чорнявка продовжувала шкрябати груди Сергія, наче ця новина не викликала в неї ніяких емоцій.
— А яка різниця? Для тебе це нічого не змінює. — Він грубо перехопив її руку і відкинув убік.
Перекотився на край ліжка і рвучко сів. У голові стукало та гуділо після вчорашньої п’янки. З якого хоч вона була приводу? Сергій уже не пам’ятав.
Брюнетка одразу приповзла до нього, притулилася грудьми до його спини, обхопила руками й поцілувала в шию. Сергій скривив обличчя.
— От що мені в тобі, Лариско, подобається, так це твоя самовпевненість і настирливість. Вижени тебе в двері — так ти зайдеш через вікно.
— І в цьому ми з тобою схожі, правда, командире? — Вона терлася об нього усім тілом, як кішка.
Сергій перехопив руки з довгими червоними нігтями й різко відкинув її на подушки. Сам навалився зверху.
— Тому я тебе й терплю.
З Ларисою доля звела його місяць тому. До неї в Сергія тут були жінки, багато жінок, але жодна не затримувалась надовго, всі йому швидко набридали. Кілька зустрічей, які закінчувались хорошим чи поганим сексом, — і все, «давай до свіданія». Йому хотіли сподобатись, ловили його слова й невимовлені бажання, йому догоджали й чекали в будь-яку годину дня чи ночі, але він усе одно кидав цих жінок, одна за одною, і йшов шукати інших. Та й він їх навіть не шукав — самі його знаходили. Усі вони від нього щось хотіли: грошей, одягу, особливих послуг — знайти брата, батька, свата, чоловіка, і кожна з них готова була розплачуватися за отримані блага собою. З такими Сергій міг переспати раз чи два, а далі починав ними гидувати, бо терпіти не міг, коли його використовували.
Лариса спершу здалася йому однією з таких. «Ополченка», у якої воювали і батько, і брат, занадто вирізнялася на загальному фоні красою, фігурою, доглянутістю, ароматом парфумів, недешевим одягом. У неї був вигляд хижачки, яка чатує на здобич. Він тому й звернув на неї увагу, як на красиву ляльку на одну ніч. Уже потім виявилось, Лариса була не з тих, хто мовчки готовий віддати те, що вважає своїм. Сергія вона назвала «своїм мужчиною» після першого ж сексу. Він посміявся з цього й забув. Утім, коли вона прийшла до нього ще раз, не погребував її гнучким теплим тілом. За звичкою спитав, чим їй віддячити, — це означало, що більше зустрічатися з нею він не збирався. Лариса психонула й пішла, гримнувши дверима. Але вже наступного дня подзвонила йому на мобільний, номера якого Сергій їй не давав — та й не тільки їй, він не давав його жодній жінці, з якою ділив ліжко. Він здивувався, але не розсердився — зацінив винахідливість і навіть погодився зустрітися ще раз.