Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
Тепер, коли страх зник, їй чомусь до сліз було шкода розлучатися зі своєю копією. Немовби це була її найкраща подружка.
Озираючись через плече, програма почимчикувала геть. Але раптом круто розвернулася й гайнула назад до Тетянки — так само, як Тетянка нещодавно бігла до неї.
— Ти до мене заходь! — проторохтіла вона. — Обов’язково! Якщо інформація якась потрібна або просто по Інтернету разом повештаємся. Заразом і розкажеш… Про Ірку і… Про матусю з татком, — копія опустила очі.— Мені, звісно, тут більше подобається, але все-таки цікаво, як вони там! — І вона знову подалася геть.
— А як я до тебе зайду?! — крикнула їй услід Тетянка.
— Як звичайно, — озирнувшись на бігу, мовила копія.
Тетянка дивилася, як постать «Відьми Тетянки» стає дедалі меншою й меншою і нарешті зникає в мереживах інформаційних потоків. Вона підібрала клавіатуру й натисла клавішу «Esc».
Дівча відчайдушно закліпало, намагаючись розігнати туман, що стояв перед очима. У вухах лунало тонке обурене пищання. За мить вона зрозуміла, що лежить фізіономією на клавіатурі, притулившись щокою до клавіші пробіл. Тетянка підвела голову й важко відштовхнулася від стола. Пищання стихло. За вікном починав поволі жевріти світанок. Дівча сиділо в глибокому кріслі в кабінеті свого батька, уп’явшись в екран комп’ютера.
— Нічого собі,— пробелькотіла Тетянка. — Мені це привиділося, чи як?
І миттю зрозуміла: «чи як» — посеред таблиці програмних файлів гордо красувався новенький, щойно інстальований «WitchTetianka.exe».
— Отже заходити, — кивнула Тетянка. — Зайду. Тільки не зараз.
Вона намірилася закрити підключення до Інтернету. Треба поспішати, мама ось-ось прокинеться.
— Щодо «ідола поганського», то тут усе більш-менш зрозуміло. Так у церковних книжках називали давніх слов’янських богів, — бубоніло дівча. — А де ж його знайти, невже відразу в двох місцях, і в Протолчі й у Гілеї? І потрапити в них треба одночасно… Як же таке може бути? — Тетянка замислилась, зиркнула на годинника й прислухалась до тиші будинку. — Гаразд, спробую. Там того діла — на дві хвилини, може, хоч дізнаюся, що воно таке — ці Протолча й Гілея.
Вона заклацала мишкою, підключаючись до величезного словника «Фактмонстер». Відкрилося віконце, Тетянка набрала в ньому: «Протолча». І вже за мить перед нею була відповідь. Дівчинка прочитала, і її обличчя набрало дивного виразу. Вона швидко настукала на клавіатурі: «Гілея». На екрані спалахнули рядки пояснення.
Тетянка тихесенько хрокнула… і знову тицьнулась фізіономією в клавіатуру, зайшовшись від нестримного реготу.
— Ой, дурепа! — бубоніла вона крізь сміх. — Яка ж я дурепа!
На екрані світилися написи:
«Протолча — давньослов’янське поселення. Було розташоване на території сучасного міста Запоріжжя, на острові Хортиця».
«Гілея (у перекладі з давньогрецької — Лісова країна). Місце побачень античного героя Геракла (у скіфів — Таргітая) й богині Табіті, напівжінки-напівзмії, внаслідок чого народився Скіф, міфологічний пращур народу скіфів. Імовірне місцезнаходження Гілеї — острів Хортиця».
Розділ 4
Хазяїн персня атакує
Темрява за вікном світлішала, стаючи блакитнувато-сірою. Ірка позіхнула, втомлено потерла очі й безнадійно вп’ялася в книжково-паперовий завал на столі. Якби вона так само наполегливо займалася звичайними уроками, то запросто могла б посісти перше місце в передачі «Найрозумніший». І користі б із цього було більше. У бабусиному зошиті із замовляннями й старих чаклунських книгах вона знайшла купу рецептів — як відьмі на короткий час обернутися на різні корисні й не дуже корисні предмети, а також на цілий зоопарк усіляких тварин. Але там не було жодного слова про те, що робити цій самій відьмі, якщо вона на додаток виявилася ще й перевертнем, нездатним упоратись із власними перевтіленнями. Та й узагалі про перевертнів ішлося дуже мало, більше було про вовків. Перевертні-птахи згадувалися мимохідь, навіть у казках інформації було більше.
Ірка взяла зі столу потріпану книжку, яку читала ще тоді, коли була маленькою. Тут бодай сказано, що в птахів зовсім інша методика перевтілення. Ніяких тобі стрибків через ніж, вони просто із усієї сили гепаються на землю.
Для земноводних і плазуючих перевертнів, тобто царівен-жаб і змій-дівиць, такий спосіб теж цілком згодиться. То, може, він і для собак підійде? Ірка із сумнівом глянула на дерев’яну підлогу. Цікаво, що, просто ось так гепнутися, і все? Усілякі там фіністи — ясні соколи, здається, в польоті, з розгону — схоже, щоб удар сильнішим виходив. То що, може, з шафи стрибнути?