Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
Тетянка відчула, що її затягує туди наче потужним подувом вітру…
— Знову! Не хочу! — закричала відьмочка, але двері вже прочинились навстіж: за ними був морок, непроглядність якого підкреслювали яскраві неонові лампочки над входом. Повітря зі свистом увірвалося досередини, тягнучи за собою й Тетянку. Дівчинку підняло над кріслом, вона намагалася опиратись, хотіла втриматись. Пальці судорожно зімкнулися на клавіатурі… Але потік зробився просто нестримним, немовби там, за сталевими дверима, готувався чхнути гігантський ніс і тепер утягував у себе повітря. Напис «Вхід» налився яскраво-жовтим кольором. Тетянку кинуло на монітор… Якоїсь миті в неї зблиснула надія: а раптом Богдан мав рацію — і той самий товстий зад стане їй зараз у пригоді! Але надії були марні. Дівча закрутило, і… легко втягло досередини. Останньою її думкою було: «І навіщо ми купували монітор на двадцять один дюйм, вистачило б і сімнадцяти!». І відьму поглинула темрява.
Вона висіла десь і водночас ніде. Поруч не було нічого, до чого можна було б доторкнутися, але й порожньо теж не було! Простір щільно сповнявся… чимось. Таємничі течії струменіли повсюди й пронизували Тетянку. Повз неї, схожий на довгу блискучу стрічку, пролетів рядок цифр, залишаючи незрозумілі дані про висоту й швидкість. Потім пройшли моторошні записи про якісь хвороби. Немов «Запорожець» між вантажівками, дівча затисло поміж складним переплетінням ліній і напівпрозорим газетним аркушем. Блискучий напис кулею вдарив у скроню. Тетянка здригнулася… Напис пройшов крізь неї, не завдавши їй жодної шкоди. Дівчинка встигла прочитати: «Найдешевший провайдер…».
— Та це ж… банер! Звичайний рекламний банер! — вигукнула Тетянка, придивляючись до напису, що полетів геть.
Перед очима прояснилося. Дівча побачило, що літає в безмежному просторі. Навколо нерухомо висіли, повільно ковзали, плавно кудись сунули або ж, навпаки, рухалися ривками розклади літаків, книги, газети, креслення, архіви установ, уривки телефонних розмов… Біля ніг щось плюскотало, схоже водночас і на широке озеро, і на велетенський штабель зі щільно складених ящиків.
Тетянка ще навіть не встигла здивуватися, що можна водночас бути схожим на такі різні речі, як побачила, що до штабеля-озера течуть нові струмочки, й помітила одне слово — «перевертні».
— Що це? — не вірячи власним очам, пробелькотіла відьмочка. — Інформація? Моя інформація про перевертнів? Де ж це я… Де я?!! — закричала вона.
Крик стих, загубившись у безмежності простору. Тамуючи сльози, Тетянка прошепотіла:
— Та де ж це я?
— Я тут, тут! — із легким нетерпінням відгукнувся вже знайомий дівочий голосок.
Тетянка знову здригнулася. Коли «щось» не відгукується на твій галас — це, мабуть, не так уже й страшно. А коли відгукується «хтось» — це значно страшніше.
— Ти хто? — переляканим шепотом запитала Тетянка.
— Ти? — здивувався голосок. — Ти… — із сумнівом повторив він, немовби смакуючи слово.
І потім рішуче вигукнув: — Я… Таня!
— Це я — Таня! — пробелькотіла Тетянка, а голос луною підтвердив:
— Я… я… я…
— Та ні ж бо, ти не розумієш! — роззирнувшись навсібіч у пошуках власниці дитячого голоска, сказала Тетянка. — Я питаю, хто ти? Я — Таня…
— Я — Таня, — миттю погодився голос.
— Теж Таня? Ох і йменнячко ж у мене! Куди не плюнь, у Тетянку влучиш, — буркнуло дівча й раптом осіклося, заціпенівши від страшного здогаду.
Тонесенький промінь світла викотився в Тетянки з-під ніг і полинув уперед, а потім угору… і немов указка тицьнув на постать дівчинки, що літала в безмежному просторі. Звичайна першокласниця: пишний бант, біленькі колготки, букетик троянд у руках.
Хвиля страху з головою накрила Тетянку. Вона згадала, де й коли бачила це маля! Шість років тому! У дзеркалі! А потім — на фотографіях у сімейному альбомі!
Контур дівочої постаті здригнувся, поплив. І з марева з’явилося однорічне маля в кумедній шапочці, його заступило одинадцятирічне дівча в купальнику, промайнула восьмирічна панночка в стильних джинсиках… Істота нагорі неначе приміряла на себе кожен вік Тетянчиного життя, не в змозі бодай на якомусь зупинитися. Тетянка зрозуміла, що її страхи були не даремними.
— «Відьма Тетянка»!