Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Майор Данкен вибув із подальших змагань! — вигукнув ад’ютант так упевнено й гучно, що всі старші офіцери й сержанти вмить здогадалися: майор зробив промах навмисне; тим часом молодим і недосвідченим офіцерам та рядовим таке об’єктивне суддівство надало сил і завзяття: адже на наївних простаків ніщо так не впливає, як показна суворість правосуддя, хоч насправді нема в світі й нічого рідкіснішого за неї.
— Ну, Прісна Водо,— промовив М’юр,— тепер твоя черга, і якщо ти не перевершиш майора, то я тобі прямо скажу, що руки твої більше стоять до весла, ніж до рушниці.
Джасперове миловиде обличчя густо зашарілося, він ступив на лінію вогню, зиркнув крадькома на Мейбл, а вона, як йому здалося, аж подалася усім тілом уперед (немовби так могла краще побачити, куди він уцілить), недбало поклав цівку рушниці на долоню лівої руки, швидко підніс дуло до рівня ока і, націлившись, вистрілив. Куля пробила самісіньку середину білого вічка. Так, це був найвлучніший постріл з усіх, бо іншим стрільцям досі щастило тільки зачепити край вічка.
— Браво, Джаспере! — вигукнув М’юр, коли оголосили результат.— Такий постріл міг би зробити честь і чоловікові з посрібленою головою та досвідченішим оком. Але, як мені здається, тобі просто-напросто пофортунило— та й тільки, ти ж бо навіть і не прицілився гаразд. Що ж, може, ти й живий у рухах, Прісна Водо, але теоретичних і, я б сказав, наукових засад володіння зброєю тобі ще бракує. А зараз, сержанте Дангеме, я вам буду вельми вдячний, якщо ви попросите наших дам звернути сюди більше уваги, бо я демонструватиму інтелектуальний спосіб володіння зброєю. Що й казати, Джасперова куля могла б теж забити на смерть, але якби її пущено було за всіма правилами стрілецької науки, то дістати цю кулю було б удвічі приємніше.
Отак розбалакуючи, квартирмейстер ніби готувався стріляти, а насправді вичікував, доки Мейбл і вся жіноча публіка зацікавлено спрямує на нього свої погляди. Всі з поваги до квартирмейстерового чину розступилися, і поруч нього лишився тільки один майор, до котрого й звернувся М’юр у своїй розв’язній манері.
— Бачите, Ланді, зацікавити собою жінку — це вже неабиякий успіх, бо зацікавленість, я вам скажу,— чуття лукаве, і якщо його вірно спрямувати, воно може, зрештою, перерости в ніжніші почуття...
— Авжеж, авжеж, Деві, тільки ти нас усіх затримуєш своїми приготуваннями. А ось і Слідопит підходить, щоб перейняти дещо з твого великого досвіду.
— Ну, то й вам, Слідопите, закортіло подивитись, як стріляють за всіма правилами науки? Що ж, я не з тих, що ховаються від людей із своїми знаннями. Учіться в мене собі на здоров’я. Чи, може, самі вирішили попробувати щастя?
— А навіщо, квартирмейстере, навіщо мені стріляти? Призи мене не цікавлять, що ж до честі, то я її теж досить маю, та й хіба то честь — стріляти краще за вас? До того ж, я не жінка, щоб носити того капора.
— То все так, але ж ви могли б подарувати його котрійсь, що дорога вашому серцю, і хай би нап’яла його в вашу честь, ось хоча б...
— Слухай, Деві,— не дав йому доказати майор,— ти або стріляй, або тікай звідси. Он ад’ютантові вже скоро терпець увірветься.
— Не великий пан той ад’ютант, Ланді, почекає, я все ж таки квартирмейстер. Проте я готовий. Відступіться трішки, Слідопите, щоб жінкам було видніше.
І поручник М’юр став умисне у вишукану позу, повільно звів рушницю, опустив її, потім знову звів і, подражнившись так ще кілька разів, нарешті вистрілив.
— Повз мішень! — не без утіхи вигукнув ад’ютант, оглянувши щит, бо йому вже надокучили всі ці вчені приготування квартирмейстера.— Навіть у мішень не влучило!
— Не може бути! — буряковіючи від обурення й сорому, вигукнув М’юр.— Не може цього бути, ад’ютанте! Скільки себе пам’ятаю, такого зі мною не прилучалося, хай ось шановні дами потвердять.
— Ви своїми приготуваннями так налякали їх, що вони й очі позаплющували, коли ви стріляли,— підшпигнув ззаду якийсь полковий жартун.