Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
— Повір мені, Деві, твій родовід тут ні до чого, а щодо твоєї крові, то вона не давніша за твої кістки. Гай-гай, чоловіче, ти ж знаєш сержантову думку, і, як бачиш, мій авторитет, на який ти так багато покладав сподівань, просто нічогісінько не зміг тобі допомогти. Тож давай зап’ємо все це діло; вип’ємо, Деві, за наше давнє знайомство і за те, щоб ти не забув спорядити загін, який відпливає завтра, і за те, щоб якомога швидше викинув зі свого серця Мейбл Дангем!
— Ах, майоре, мені завжди легше було позабути дружину, ніж викинути з серця любку! Коли пара сходиться в законнім подружжі, там усе, так би мовити, раз і назавжди для обох визначено, крім смерті, котра, зрештою, усіх нас має розлучити, і тому я вважаю великою нешанобою турбувати своїми спогадами небіжчиць; тим часом згадки про коханок пробуджують у душі моїй стільки трепету, стільки надій і сподіваного блаженства, що про них просто-напросто забути не можна.
— Саме так я й уявляю твоє становище, Деві, бо я ніколи й не припускав, щоб ти очікував якихось блаженств хоч від одної з твоїх покійних дружин. А є ж дурні, що розраховують на блаженство зі своїми дружинами й на тамтім світі. Отож я п’ю за твої успіхи, чи то за якнайшвидше одужання від любовної лихоманки, поручнику, а разом з тим і раджу надалі бути обачнішим, щоб часом, бува, який з таких шалених любовних приступів не поклав тебе на лаву.
— Красненько дякую, майоре, і в свою чергу бажаю вам якнайшвидшого успішного завершення вашого давнього любовного роману, про який мені дещицю таки відомо. Ну, це не вино, «Панді, а справжнісінька цілюща роса рідних гір, що зігріває серце, мов згадка про кохану Шотландію. А щодо тих дурнів, про яких ви щойно казали, то кожному з них могло б вистачити і по одній дружині на брата, бо хто має більше, то тільки від одних вибриків їхніх може опинитися на тому світі. Я вважаю, що розважливому чоловікові ліпше не пропускати можливості пожирувати протягом визначеного йому часу зі своєю судженою дружиною на цім світі, а не нудитися, чекаючи якихось недосяжних речей. Я безмежно вдячний вам, майоре Данкене, що ви були такі ласкаві сьогодні, та й за всі інші вияви дружби до мене, а якби ви виконали ще одне моє прохання, я б уже був певен, що ви зовсім не забули-таки свого приятеля дитячих років.
— Ну, що ж, Деві, коли це дозволенне прохання і його треба виконати начальникові, то викладай, чоловіче, я слухаю.
— От якби ви могли придумати для мене хоч на тиждень-два якесь невеличке доручення на Тисячі Островів, я гадаю, це діло можна було б влаштувати в такий спосіб, що всі зацікавлені сторони були б раді. Ви ж тільки уявіть собі, Ланді: на всьому кордоні тут нема більше ні однієї білої любки на виданні!
— Воно-то для квартирмейстера знайшлася б робота навіть на найменшому посту, але там, на островах, сержант упорається сам не згірше за генерал-квартирмейстера, а може, ще й краще.
— Але не краще за полкового квартирмейстера. Всі ці молодші командири, як правило, великі розтринькувачі.
— Гаразд, я подумаю, М’юре,— відповів майор, посміхаючись.— Завтра вранці матимеш відповідь. До речі, завтра, чоловіче, в тебе буде добра нагода відзначитися перед своєю дамою серця: ти ж стріляєш чудово, ще й приза, чого доброго, завоюєш. Тож подумай, як найліпше продемонструвати своє мистецтво, і хтозна, як воно ще може повернутися до відпливу «Вітрогона».
— Сподіваюся, майоре, у змаганні бере участь в основному зелена молодь?
— Так, але будуть і підстаркуваті, якщо ти прийдеш. Щоб тобі було веселіше, Деві, я й сам підійду і разів зо два пальну; а ти знаєш, що я в цім ділі промаху не даю.
— Що ж, це, може, й на краще. Жіноче серце, майоре Данкене, можна прихилити багато якими способами, а часом і в такий спосіб, який ні в яку логіку не вібгати. Так, перед декотрими з них треба висиджувати, немов у справжній облозі, аж доки всі засоби вичерпаються, і аж тоді вони капітулюють. Інші ж, навпаки, люблять, щоб їх брали штурмом, а є ще й такі шельми, котрих можна взяти, лише завівши в засідку. Перший побит, мабуть, чи не найпочесніший і найдужче личить офіцерові, але як на мій погляд, то найзвабливіший — останній.
— Що й казати, погляди вироблені на основі досвіду. Ну а що скажеш щодо заволодіння штурмом?
— Цей побит може згодитися для молодших, Ланді, — промовив квартирмейстер, устаючи й грайливо помахуючи майорові рукою,— вільність, котру він, як давній приятель, інколи дозволяв собі в поводженні зі своїм командиром.— У кожного періоду життя своя нагальна потреба. Ну, а в сорок сім років якраз пора вже трохи довіритися й голові. На добраніч вам, майоре Данкене, хай вас не мучить подагра, і хай вам солодко та гарно спиться!