Слідопит, або Суходільне море
- Автор: Купер Джеймс Фенимор
- Серия: Пенталогія про Шкіряну Панчоху #3
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Переводчик: Ілько Корунець
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Слідопит, або Суходільне море». Краткое содержание книги:
Взагалі на озброєнні полку були мушкети[64], але з нагоди стрілецьких змагань принесено й з півсотні мисливських карабінів[65]. Дістати ж їх було де, бо кожен офіцер мав свій (просто так, для розваги), та й чимало їх позичено в пластунів і дружніх індіян, більша чи менша група яких завжди трималася форту; були карабіни й на полкових складах — для тих, хто ходив з ними на полювання, коли виникала потреба поповнити полкові запаси м’яса. Серед власників карабінів чоловік п’ять-шість стріляли так влучно, що слава про них гриміла по всьому прикордонні; вдвічі більше було таких, що вважалися кращими за пересічних, а багато було й таких, що стріляли досить-таки добре майже за всіляких умов, але не за таких, які було визначено цього разу.
Відстань встановили сто ярдів, а стріляти дозволялося тільки без підпори. За мішень правив дерев’яний щит з традиційними концентричними білими колами та білим вічком у центрі для прицілу. Змагання відкрили стрільці найнижчої категорії, що виявили бажання продемонструвати своє мистецтво, не претендуючи на приз. Виступали тут винятково рядові солдати, чим і пояснювалася невелика зацікавленість глядачів, серед яких ще не з’явилося жодного офіцера.
А що полк набирався з мешканців Стерлінга та його околиць, то переважну більшість вояків у ньому складали шотландці, хоча після прибуття полку до колоній він значно поповнився за рахунок американців, як це було у випадку з сержантом Дангемом та багатьма іншими. Саме серед останніх, як правило, і траплялися найкращі стрільці. Ось і цього разу після півгодини безладної стрілянини найвлучнішим стрільцем шотландці мусили визнати уродженця нью-йоркської колонії, за походженням голландця з милозвучним прізвищем Ван-Валькенбург, який для всіх, проте, був просто Фоллок. У ту мить, коли увагу всіх привернув до себе переможець, на місці подій з’явилися офіцери й дами на чолі з комендантом форту. Позад цієї привілейованої групи йшло душ двадцять жінок нижчого стану, поміж яких своєю граційністю, розумним та привітним личком, що цвіло, мов квітка, виділялася Мейбл Дангем в ошатній сукні на гнучкому стані.
Серед жінок форту лише троє були офіційно визнані благородні дами — всі три офіцерські дружини, консервативні, пихаті особи, в чиїх манерах груба простота кумедно поєднувалася з дещо перебільшеною зверхністю представниць вищої касти. Всі ж інші були дружини унтер-офіцерів та рядових і дівчата, поміж яких тільки Мейбл, як правдиво зауважив квартирмейстер, була справді на порі. Було там ще з десяток дівчат, але всіх їх мали за дітей, бо жодна з них не здобула своїм віком права на дівування.
Для гідного прийому дам були зроблені невеликі приготування, зокрема збито кількаярусний дощаний поміст майже на самісінькому березі озера, де їх усіх і розсадовили. Поряд з помостом на стовпі були вивішені й призи. Перший ряд помосту з усіма місцями заздалегідь був зарезервований трьом благородним дамам та їхнім дітям, тим часом як Мейбл і дружини унтер-офіцерів з дітьми зайняли другий. Жінки ж та дочки рядових товпилися позаду — котра сиділа, а котрій не вистачило місця, то просто стояла собі збоку. Мейбл була вже прийнята в товариство офіцерських дам, щоправда, лише на правах слухняної компаньйонки, і їй чималенько уваги приділяли благородні леді з переднього ряду, які, ні на мить не забуваючи про свій високий ранг перед цілою залогою, не могли стримати свого захоплення її скромністю, чуттям власної гідності й витонченістю манер.
Заледве шляхетна частина публіки зайняла свої місця, Ланді дав знак починати змагання в тому порядку, який він сам заздалегідь установив. Спочатку на визначену позицію вийшло вісім чи десять відомих у залозі стрільців і кожен по черзі випустив по набою. Серед них були не тільки офіцери, але й солдати і навіть випадкові відвідувачі форту. Як і слід було чекати від людей, для яких уміння добре володіти зброєю було не тільки предметом розваги, але й засобом добування шматка хліба, кожен з них, як невдовзі з’ясувалося, спромігся послати кулю коли не в саме вічко, то принаймні в широкий кружечок довкола нього. Правда, вже друга група, що змінила їх, стріляла не так успішно: всі вони влучили у різні кола побіля центра, але жоден навіть не черкнув вічка.
Згідно правил, у другому турі змагань могли брати участь лише ті, хто успішно подолав перший бар’єр, тому ад’ютант, котрий діяв за розпорядника, тобто відповідав за проведення турніру, оголошував імена тих, що влучали у центральний кружечок мішені і, отже, продовжуватимуть боротьбу за призи, а також називав тих, котрі зазнали невдачі і тому позбавлялися права продовжувати змагання. Саме в цю мить на позицію вийшло одразу три претенденти — майор Ланді, квартирмейстер і Джаспер — Прісна Вода. Слідопит тим часом байдуже походжав собі осторонь, цього разу навіть без своєї улюбленої бойової рушниці — річ, як на нього, взагалі незвичайна: цим він зайвий раз давав усім зрозуміти, що, мовляв, у нього і в думці немає змагатися за приз. Всі розступилися перед майором Данкеном, який, підійшовши до лінії вогню, з добродушною усмішкою на обличчі зайняв позицію, недбало звів рушницю й вистрілив. Куля пролетіла за кілька дюймів убік од цілі.