Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Для залучення до Української армії більш широкого кола колишніх молодих офіцерів російської армії Головна шкільна управа вдавалася і до інших заходів. Працівник управи, Варфоломій Євтимович, згадував: «Щоб притягнути до школи потрібні контінгенти старшин слухачів, Г. Ш. Управа подала широкі оголошення до всіх газет, які виходили в Україні, через повітових комісарів розіслала свої оголошення до кожної волосної управи, видавала спеціальні афіши й засобами військової авіації розкидала летючки-оголошення під час ярмарків по містечках»{149}.
Начальником Школи було призначено росіянина — донського козака полковника Олексія Максимова, який у російській армії вважався одним із найкращих військових педагогів (але українською мовою він не володів). Стройовий і більшість викладацького складу школи отаман Астаф’єв підібрав переважно з числа своїх колишніх вихованців із Чугуївського військового училища, де він викладав майже 10 років. Про формування та перші кроки діяльності школи у своїх спогадах докладно оповів Варфоломій Євтимович:
«Тогочасний Військовий Міністр, полк. Жуківський, наказав організувати школу, яка мала перепустити старшин українського походження, що зголосилися до українського війська — щоб одсвіжити їхні воєнні знання, “підтягнути” в розумінні дисципліни та трохи навчити української мови. Цій школі Військовий Міністр дав назву: “Інструкторська школа старшин” і на її урухомлення в недокінчених будинках Київської Воєнно-інжинірної школи (кол. Алєксєєвскаго В. Інж. Учіліща) дав 8 день часу. Школа мала складатися з п’яти сотень піхоти й сотень — кінної інжинірної, кулеметної та польової батарії, лічучи пересічно по 150 душ на сотню (батарею) перемінний склад школи доходив до 1 400 душ, при звиш сотні старшинського складу.
Головна Шкільна Управа “на коліні” облічила програму навчання, яке мала перевести за два місяці.
Школи доводилося творити з нічого — не було ні людей, ні коней, ні зброї, ні ліжок, ні столів, а головне — не було військових підручників на українській мові. Майно школи почасти знищив “Сердюцький ім. Т. Шевченка полк’, що колись у цій школі квартирував і донищили большевики, а в часі, коли треба було організувати школу, то в її будинках стояв полк німецької піхоти.
І все ж, на призначений день — школа в повному числі багнетів, шабель і гармат при повному складі сил педагогічно-виховавчих була зорганізована і в дні 14 березня представлялася Військовому Міністрові.
З промови Олексія Сергійовича до школи, пам’ятаю, як говорив: “Обов’язок почесний і святий покликав вас під рідний прапор “ність сея вищея любови, аще хто душу свою за друзі полагает”. Щоб живу душу, це найбільше своє добро, за друзів оддати, треба друзів тих більш од себе самого любити! Друзі ці — вся наша Україна. Озбройте ж ваші серця любовю до України, засталіть їх ненавистю до ворога! А найбільше — любіть її “во время люте”, що ще не скінчилося, коли воюємо за її волю, коли на Лівобережжю наші брати крівавляться у боях”.
Щоб забезпечити Інструкторську і майбутні нормальні школи найнеобхіднішими підручниками, Олексій Сергійович складає при Головній Шк. Управі “Редакційно-термінольогічну Комісію”, яка працює в години поза урядові й закладає взірцеву друкарню.
По урухомленню “Інструкторської Школи” Олексій Сергійович підготовлює відкриття такої ж школи в Одесі. (До відкриття цієї школи не дійшло, бо не дозволили німці), гуртує при Головній Шкільній Управі кадри стройових старшин, лекторів та професорів для майбутніх військових шкіл ріжних типів з найкращих старшин колишніх російських військових шкіл»{150}.
Отже, вже наприкінці березня 1918 р. в Інструкторській школі старшин розпочалася робота. Навчальний курс становив 2 місяці, коли курсанти опановували всі необхідні гуманітарні та військові дисципліни. Приміром, старшина з 2-го випуску Семен Левченко так згадував про навчання у школі:
«До години 12 відбувались лекції в клясах з дисциплін військових або українознавства і треба сказати, що шкільна справа була поставлена досконало, навіть так, як би це припадало не звичайній, а вищій інструкторській старшинській школі. Сили лекторські зібрались на диво першорядні. Чи це була чия заслуга, чи може припадковий збіг обставин, які змушували фахівців шукати старого зарібку там, де тільки була можливість. Тим більше, що ще лише Україна тоді не була залита большевицькою повінню, яка шаліла на просторах цілої Росії. Україна була тоді островом, на який рятувалось все те, що в большевицькій пожежі згубило рацію буття.