Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Серия: Офіцерський корпус Армії УНР #2
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-041-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2». Краткое содержание книги:
Навчання в Інструкторській школі старшин тривало 2 місяці. Перший випуск мав відбутися 1 травня 1918 р. і дати українській армії 763 молодих старшин. Цією молоддю Жуковський планував укомплектувати кадри трьох корпусів — Волинського, Подільського та Київського. Там же за кілька місяців мали відбувати строкову військову службу 20-літні сільські юнаки з Волинської, Подільської та Київської губерній — як, на думку Жуковського, найменш уражені більшовизмом. Сам він згадував:
«Все необхідне майже було готове. Адміністративний поділ на Корпусні райони був закінчений; Статути про внутрішню організацію армії теж закінчились, деякі тільки не були затверджені Радою Міністрів та Центральною Радою. Устав о Військовій повинності, який теж був вже розглянутий у Військовій Раді. Корпусні командири призначені — начальники дивізій теж, малось на увазі з початку травня оголосити набір новобранців 20-літніх тільки в 3-х губерніях — Подольській, Волинській і почасти в Київській. Кадр старшин на цих 3 корпуси хватило б із Інструкторської школи, де налічувалось до 1200 старшин і до 600 підстаршин. Необхідно було тільки упевнитись в упому, як все-таки на місцях, там на провінціях до цього віднесеться населення»{147}.
Працівники Військового міністерства сподівалися, що ось-ось отримають у своє розпорядження цілі три армійські корпуси. Але у цю справу несподівано втрутилися німці. Найближчий помічник Жуковського, генерал Олександр Греків пізніше писав:
«Само собою зрозуміло, що в першу чергу прийшли на порядок денний військові справи, як найбільш небезпечні для свавільства чужого володаря. Майже на другий день по приїзді генерала Гренера до Києва був закликаний до німецького штабу начальник українського Генерального штабу, полковник Сливинський, з усіма документами щодо формування української армії. У короткому часі після того, не зважаючи на наші доводи й протести, формування корпусів, яке вже почалося, було нам категорично заборонене»{148}.
29 квітня 1918 р. свавілля німців дійшло до краю — вони розігнали Центральну Раду, а військовий міністр Олександр Жуковський невдовзі був заарештований за звинуваченням у викраденні київського банкіра Доброго. Того ж дня на Хліборобському з’їзді у Києві Павла Петровича Скоропадського, генерал-лейтенанта російської армії та колишнього начальника 1-го Українського (34-го армійського) корпусу обрано гетьманом України.
Останньому від Жуковського дісталася солідна спадщина: кадри 8 армійських корпусів, 5 кінних дивізій, цілком сформований апарат Військового міністерства та Генерального штабу, Інструкторська школа старшин з усіма вихованцями, і навіть — великий запас генералів і полковників, що протягом березня-квітня встигли подати заяви про бажання служити в Українській армії. Однак пізніше у своїх спогадах уже колишній гетьман усе, створене в галузі військового будівництва Військовим міністерством Центральної Ради, приписав до часів свого правління.
Будівля Інструкторської школи старшин, фото 1920 років. Нині — Військовий ліцей ім. І. Богуна (з фондів ЦДАГОУ ім. Г. С. Пшеничного)
Інструкторська школа старшин
У становленні Збройних сил України доби Визвольної війни Інструкторська школа старшин відіграла першорядну роль. Протягом 1918 р. у її стінах було перепідготовлено 1667 молодих старшин колишньої російської армії. Вони прослухали курси українознавства, української мови, вивчили український статут та основи військової дисципліни, майже втраченої в буремному 1917 р. Окрім того, старшини-курсанти відвідали низку військово-теоретичних курсів для удосконалення фахових знань.
Наказ про формування школи вийшов 14 березня 1918 р. — за підписом військового міністра Олександра Жуковського. Її створення, що мало відбутися протягом восьми днів, доручалося начальникові Головної шкільної управи отаманові Астаф’єву, який мав підібрати стройовий і викладацький склад школи, а також набрати перших слухачів. Серед них опинилися, зокрема, молоді офіцери зі старшинського складу розформованого у Києві 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. До міста з усіх кінців України стікалися молоді прапорщики, підпоручики, поручики, іноді й штабс-капітани, які під час Першої світової війни служили в українізованих частинах. Сюди ж із Румунського фронту приїхали старшини з українізованих X та XXVI армійських корпусів, а з Південно-Західного — 1-го Українського корпусу та інших з’єднань. Таким чином уже протягом лічених днів було укомплектовано 1-й курс Інструкторської школи старшин. Окрім того, для закінчення військової освіти до школи було зараховано юнаків старших класів розформованих 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл Центральної Ради.