Слово після страти

Коли в 1918 році кайзерівські війська окупували Україну, Кузьменко організував партизанський загін, який згодом влився в партизанське формування Гайдамаки В. І., де вісімнадцятирічний Гнат командував ротою. Пізніше формування Гайдамаки ввійшло до складу Богунської бригади регулярної Червоної Армії. Тут, у першому кавалерійському полку, юний Гнат Кузьменко пройшов славний бойовий шлях по фронтах громадянської війни, був кілька разів поранений. Після громадянської війни брав участь у боротьбі з бандитизмом.

В 1929 році за станом здоров’я Кузьменко залишає службу в кінному дивізіоні окружної міліції. Його направляють у Київ на роботу на шкірзавод, де він в 1930 році вступив до лав партії.

Велика Вітчизняна війна застала Кузьменка в селі Іванків, Бориспільського району на посаді голови колгоспу. У боях під Борисполем його контузило. Потрапив у полон. І почалося — табори військовополонених, концтабори, тюрми. З Німеччини він кілька разів тікав. Під час останньої втечі пройшов усю Німеччину, дійшов до Вісли. Тут його спіймали і після звірячих тортур привезли в Освенцім.

З першого дня перебування в таборі смерті невгомонний Кузьменко самотужки організовує підпільні групи. Тим часом за кожним його кроком уже стежили польські підпільники. Вони доручили своєму товаришеві Стефану Гнеху взяти шефство над в’язнем № 63891. Гнех, який народився в Росії і добре знав російську мову, швидко порозумівся з Кузьмецком. Йому подали допомогу продуктами харчування, підлікували, а коли він фізично трохи зміцнів, послали працювати на чинбарню для організації шкідництва. За допомогою особливих хімікатів, спеціально виготовлених підпільниками, Кузьменко зіпсував кілька великих партій шкур. Пошиті з них чоботи розлазились од води. Вермахт забракував кілька тисяч пар взуття. Почалося розслідування. Німецький кримінальний злочинець капо Вальтер запідозрив у шкідництві Кузьменка, побив його мало не до смерті і відправив у газову камеру. Підпільники врятували Кузьменка.

Розслідування «шкіряної справи» закінчилося тим, що у всьому звинуватили капо, певна річ, сталося це не без допомоги підпільників. Комісія встановила, що капо безпробудно пиячив і гендлював шкурами. Вальтера розстріляли.

Після одужання Кузьменко за завданням центру створив бойову підпільну групу, до якої ввійшли: Ліщук Дем’ян (№ 63887), Антоненко Іван (102642), Яцук Анатолій (62300), Болілий Іван (102523) та Богдан Іван (65042). На кожного члена групи покладалося завдання створити з надійних людей по кілька невеликих груп для організації саботажу й диверсій на військових заводах.

Кузьменко і його товариші блискуче виконали завдання. В скорім часі навколо їхньої групи виросли десятки підпільних осередків і так званих бойових постів, які розгорнули активну підпільну роботу в арбайтскомандах «Уніон», «Веркале», «Беклайденкомандо», «Берле», «Ландвіртшафкомандо», «Гольцгоф», «Рашненкомандо», «Солабріке», «Флюскіс Райско» та ін. Підпільники організовували випуск бракованої продукції, влаштовували на підприємствах аварії, псували станки, устаткування.

Кузьменко і його хлопці провели дуже сміливу операцію по «організації» великої кількості кормових продуктів — муки, висівок, вівса, картоплі, брукви, чим підтримали десятки виснажених в’язнів. Самого Кузьменка підпільники влаштували старшим робітником на есесівську кухню. Від нього підпільна організація щодня одержувала два-три кесселі вареної картоплі.

Завдяки суворій конспірації й дисципліні усі ланки широко розгалуженої підпільної організації були живучими і діяли без провалів і втрат. Група Кузьменка, наприклад, активно діяла до останнього дня існування набору.

Ще в кінці 1943 року Кузьменка ввели в керівний центр освенцімського руху Опору, він брав участь у нарадах політичного і військового відділів організації. Ці наради відбувалися в підвалі блока № 4, який правив за овочесховище для есесівської кухні. Підпільники збиралися в цей підвал під виглядом підсобників, які бажали заробити кессель цуляги [55]. Перебираючи картоплю, вони водночас вирішували всі невідкладні питання, не викликаючи ні в кого жодної підозри — овочесховище належало ж есесівській кухні.

На одній із нарад Кузьменко познайомився з австрійським комуністом Ернестом Бургером. Це знайомство переросло потім у міцну дружбу.

Серед підпільників Ернест Бургер був найавторитетнішим товаришем, одним із перших організаторів освенцімського підпілля. Важко переоцінити його заслуги перед рухом Опору.

У двадцяті роки Ернест Бургер учився в Москві на курсах Профінтерну, особисто чув і бачив Володимира Ілліча, вивчав його праці. Повернувшись в Австрію, Ернест Бургер проводив велику роботу у профспілках, викриваючу реформістську ідеологію і розкольницьку політику правих соціал-демократів.