Небезпечний утікач

— Привіт тобі, Застро! Чув про новини?

— Чув, — сказав зброяр. — За тебе дають велику ціну. — Застра посміхнувся.

— Ти можеш ходити відкрито, Інсуре, — промовив зброяр. — Нема в місті Делі коваля, мідника, жерстяника або зброяра, який видасть тебе саїбам.

У східному тупику Срібного Базару шумів Дев'ятий аллігурський полк. У цьому кутку сипайського стану порядкував Лалл-Сінг. Він вийшов з рядів до Інсура, розпашілий, пітний, стурбований і веселий, з усміхненими, як завжди, очима.

— Саїби призначили за мене п'ятсот рупій, — сказав йому Інсур.

— Чув! — відповів Лалл-Сінг. Він хитро посміхнувся. — Я скажу тобі: ніхто в Делі не одержить тих грошей.

— Чому ж? Я ходжу не ховаючись, усі знають мене.

— Нема такого сипая в фортеці, який видасть саїбам свого Панді, — твердо сказав Лалл-Сінг. — Це значило б видати всіх панді у місті.

Біля воріт резиденції Інсура гукнула жінка.

— Тебе чекає сипай, із тих, що привели сьогодні вночі, — сказала жінка. — Не їсть, не п'є, ні з ким не розмовляє, все питає начальника. Він хоче щось сказати тобі, Інсуре.

Інсур пройшов у лазарет. Полонений одразу сів на своєму ліжку.

— Я чекав тебе, начальнику! — мовив він.

Кров прилила до його блідого обличчя, навіть слід пендзинки на щоці став ясно-багровим.

— Пробач, начальнику, я не знаю, як тебе звати, — послухай мене, я хочу бачити Панді, найголовнішого Панді, того, що за нього назначили п'ятсот срібних рупій… Я хочу йому сказати… Велика розмова буде у мене з вашим Панді, о-о!..

— Що ти йому скажеш? — спитав Інсур. Він уважно дивився на худе, змінене хвилюванням обличчя полоненого.

— Поклич до мене його самого! — наполягав сипай.

— Ти не боїшся? — спитав Інсур. — Він такий страшний, диявол з сталевими зубами…

— Ні, не боюсь, — ледь вимовив полонений. — Я скажу цьому Панді, що я і ми всі, скільки нас не є полонених, усі ми підемо битися за Делі… Поклич до мене Панді, я хочу сказати йому самому…

Посмішка осяяла смагляве обличчя Інсура.

— Ти вже сказав, — повагом промовив Інсур. — Я і є Панді, той самий.