Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
— Іди геть, не заважай моїй торгівлі, син зганьбленої матері, — відповів він. — Половина міста помре без мого товару, не приготувавши страви. Якщо моя крамничка стане порожньою, на чому люди варитимуть баранину з рисом?
— На твоїх кістках, син верблюжого посліду! Іди швидше, коли не хочеш, щоб черево шакала стало домовиною для твоїх останків!
І Лалл-Сінг виштовхав купця з крамнички, а навздогін йому кинув кілька великих коржів його сушеного на сонці товару.
Торговець килимами, якого теж вигнали з своєї крамниці, сидів на вулиці і голосно тужив:
— Вони розорили мене, — кричав купець, — нестерпні сипаї! Вони вигнали мене геть, а самі розташувались на моєму товарі. З якого часу злиденні сипаї сплять на коштовних мірзапурських килимах?..
— Прокляті сипаї! — лементував торговець зерном. — Із найкращого, добірного рису вони печуть коржики для своїх поранених!
— Крамниця моя спорожніла! — продавець гною бився лобом об землю біля входу в торгові ряди. — Весь мій товар сипаї розкидали по місту, я розорений!
Надвечір на Кінному Базарі з'явився старий. Він пробіг до дерев'яної башти водокачки в самому центрі площі, до місця водопою коней та верблюдів, де завжди збиралися люди, упав на землю, зарився в куряву й почав молитися.
Старий був безсумнівно святий. Нігті на руках і на босих ногах у нього були значно довші од самих пальців, волосся не стрижене від народження, все тіло у виразках від нестатків і старанних молитов.
Простий народ, ставши тісним колом біля водокачки, з пошаною і страхом дивився на старого.
— Я знаю його, — сказав торговець килимами. — Це святий чоловік. Він пройшов на колінах увесь шлях од Бенареса до великих гробниць Агри. Цілий день від сходу сонця і до заходу він проводить у молитві, а вночі спить на голій землі.
— Не на землі! Він спить на гострих гвіздках, забитих в дошки!..
— Істинно святий!.. Факір із факірів!
Закінчивши молитву, незнайомий дід почав віщати народу:
— Темний вік настав! Браміни кидають Веди і чинять заборонені діла. Рабам вони пояснюють закон, рабам служать, їдять їжу рабів. Мерзенні сипаї, раби, сповнившись гордощів, уже посідають місця двічі народжених… Горе нам, залізний вік настає: парії, чандали, чамари пануватимуть на землі!..
Старий качався по землі, бив себе в груди, трусив головою, хрипів. Шапка брудного змертвілого волосся слухняно наслідувала кожний рух його голови.
Купці схвально кивали. Якийсь чоловік у парчевій розшитій безрукавці, в зеленій шовковій чалмі, пов'язаній вигадливим вузлом над самим лобом, як пов'язують учені, підійшовши ближче, уважно слухав факіра. Це був Ассан-Улла, лікар із шахового палацу.
— Горе нам, змішуються касти, настає темний вік, раби, шудри панують над обранцями! — верещав старий.
— Факір мудрий! — сказав Ассан-Улла. — Він віщує правду.
Коли факір замовк і народ почав розходитись, Ассан-Улла покликав старого вбік і довго розмовляв з ним.
Увечері факір їв баранину з рисом на задньому дворі в шаха. Там і переночував, а вранці пішов через південні ворота за міську стіну.
Розділ тридцять четвертий
Порада принца
Південні ворота Делі довго були відчинені. Через ці ворота в фортецю входили і виходили сипаї, селяни, мандрівні торговці, посланці з інших міст.
До самого кінця серпня у британців не вистачало війська, щоб оточити фортецю з усіх боків. У провулках коло воріт, на порогах курилень, у чайних, біля водоймищ весь час тиснувся й галасував народ.
Якось пізнього серпневого ранку мешканці Делі побачили незвичайне видовище.
Довгий поїзд завішаних килимами повозок, одкритих возів, носилок, паланкинів виїжджав з південних воріт.
Гарно вбрані жінки, слуги, діти виглядали з носилок. Попереду на випещених конях їхали купці, — найбагатші, найіменитіші купці і міста: Іссахар-Алі, Нахрандат-Бабу, Гуффур-Еддін та інші. Пояси купців обважніли від золотих та срібних монет, зашитих у потайні кишені. Ззаду, навантажені величезними в'юками, йшли верблюди.
Купці виходили з Делі. Відчувши небезпеку, вони першими тікали з фортеці.
Надвечір по місту розповзлась чутка: у ферінгів збільшилось військо, вони збираються оточити Делі з усіх боків. З півночі до них підходять нові великі підкріплення.
Обличчя городян спохмурніли. Факіри й жебраки у храмах віщували недобре. Чутки росли, множились, уже важко було розрізнити, що в них правда і що неправда.
— Нана-саїба розбито!.. — шепталися в Делі. — Його війська здалися на милість ферінгів…