Небезпечний утікач
- Автор: Вигодська Емма
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав України
- Переводчик: К. Срібна
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Небезпечний утікач». Краткое содержание книги:
В повісті Е. Вигодської «Небезпечний утікач» розповідається про вогненні сторінки історії Індії — повстання сипаїв (солдатів) і селян проти англійських колонізаторів у 50-х роках XIX століття. Книга розкриває волелюбність великого народу, його незгасаюче поривання до свободи, яке він проніс через віки важких утисків до наших днів.
Нині збулась мрія народу — він скинув з своїх могутніх плечей поржавілі ланцюги колоніалізму. Сяюче майбутнє відкривається перед прекрасною країною.
Повзучі рослини заплели стіну хатинки до самої покрівлі. Дикий виноград перекинув гілля з покрівлі на білу кам'яну огорожу, яка замикає з південного боку сад колишнього резиденства.
Над цією огорожею Дженні бачила могутню стіну з темно-червоного пісковика і ріг високої башти. Якась велика будівля прилягала безпосередньо до саду резидента.
Це був палац Бахадур-шаха.
В хатинці було тихо. «Невже я тут сама?» — подумала Дженні.
Тихе скавуління почулося за бамбуковими дверима.
Хтось обережно дряпався під дверима, тихо, але наполегливо розсовував порожні бамбучини дверних стулок. Потім якийсь великий потворний чорний клубок підкотився до ніг Дженні.
— Сам! — зраділа дівчинка. — Значить, і містер Макферней близько!.. Де ж твій хазяїн, Сам?
Пес вискочив у двір, озираючись на Дженні. Вона пішла слідом за собакою.
Сам побіг у другий двір, великий, гарний, з фонтаном і сонячним годинником посередині. Кілька сипаїв сиділи біля фонтана. Сам біг далі, на мармурову терасу, до високих різьблених дверей у великий двосвітний зал. Дженні побачила носилки для поранених, складені біля входу, білі мармурові колони з золотим розписом і ряди легких бамбукових ліжок поміж колонами.
Це був зал британського резидента, зайнятий повстанцями під лазарет. Коло одного з ліжок, нахилившись над пораненим, стояв Макферней. Він колупався зондом у глибокій рані під коліном сипая. Скручені в тугі трубочки полотняні бинти лежали на табуретці коло ліжка.
— Добре, що я молодим, хоч і недовго, був учнем лікаря в Едінбурзі… — бурмотів крізь зуби шотландець.
Він узяв бинт.
— Містер Макферней! — тремтячи, промовила Дженні.
Макферней обернувся.
— Міс Гарріс!
Дженні схопила його за руку і заплакала.
— Не плачте, міс Гарріс! — лагідно сказав шотландець. — Тут вам нічого поганого не зроблять. Війна закінчиться — і ви поїдете додому, в Англію.
Поранений застогнав і засовався на своєму ліжку.
— Спокій! — сердито закричав Макферней. — Коліно повинно бути в цілковитому спокої!..
І він почав туго бинтувати ногу сипая.
Дженні пішла до виходу. Сам уже стояв за дверима, на своєму посту: заходити в зал лазарету йому суворо заборонялось.
— Спасибі, Сам! — сказала Дженні і погладила чорну лискучу шерсть на шиї собаки.
Розділ тридцять перший
Бахадур-шах
Молода індіанка в білій серпанковій пов'язці щоранку приходила до Дженні. Вона мовчки ставила на поріг глечик з свіжою водою, чашку вареної сочевиці або рису, привітно посміхалась Дженні й зникала. Жінку звали Дарінат. Дженні потім часто вдень бачила Дарінат у просторому дворі резиденції з маленькою напівголою дівчинкою на руках. Індіанка годувала дівчинку, купала її в теплій, нагрітій сонцем воді басейну, перемовлялася з сусідками і була дуже балакуча. Але, приходячи до Дженні, завжди замовкала і тільки кивала їй головою й посміхалася. Дарінат ніколи не слугувала в будинках саїбів і не знала їхньої мови.
Багато днів Дженні не було з ким перекинутися й словом. Містер Макферней був зайнятий у себе в лазареті: поранені безперервно прибували. Дедалі частіше долинав до Дженні гуркіт стрілянини, то віддалена, то близька канонада. З кожним днем все упертіше обстрілювали фортецю з британського табору, все лютіше відповідали з бастіонів фортеці гармати.
Не мовчали і ті гармати, які повстанці відбили у капітана Бедфорда, — великі гаубиці і швидкострільні мортири капітана били по табору і не одну палатку розметали за горбами. У Інсура та його товаришів був точний приціл.
Ночами Дженні дивилась на небо, спостерігала дальні відблиски пожеж. На широкій площі перед будинком резиденції повстанці шуміли довкола багать, радіючи з нової вдалої вилазки з фортеці.
Подовгу не стихало навколо повстанських наметів, веселі крики долинали звідти, торжествуюче гудіння труб, музика. Повстанці святкували свої перемоги над британськими військами.
З інших міст доходили добрі вісті. В Сахранпурі, недалеко від Делі, мусульмани й індуси, всі як один, за прикладом делійців піднялися на боротьбу з іноземцями. Повстанці Морадабада прогнали британського резидента, весь британський гарнізон взяли в полон, а казну англійців конфіскували для потреб повстання, накупили і хліба для голодних, і пороху для солдатів. Посланці з Делі ходили і в князівство Бітхур, і в Джаної й дізналися, що Нана-саїб б'є британського генерала поблизу Каунпура, а рані[14] Джансійська Лакшмі-бай зібрала велике військо і веде його на англійців.
14
Рані — правителька.