Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
— У цій людині бунтує гаряча кров, — сказав Родріго Діас. — І я анітрохи не здивуюся, якщо він, наслухавшись наших оповідей про золото, вирушить сам у вказаному нами напрямку.
25 лютого ми відпливли з острова Санта-Марія.
Нас знову три доби шарпала жорстока буря, але я вже неспроможний писати про це. Знову матроси давали обітниці, але земля була так близько, що натовп, який заповнив гавань, весь став навколішки і почав молитися за наш порятунок.
Португальський порт, в який ми нарешті увійшли, називався Растелло. Звідси пан послав гінця до іспанських монархів із звісткою, що ми прибули.
За дев'ять ліг від Растелло лежить невеличке містечко Вальпарайзо, і в ньому тимчасово перебував король Жуан зі своїм двором.
Адмірал послав португальському королю звістку про те, що здійснилися його давні мрії, і ось через сім місяців плавання він західним шляхом повертається з Індії. Пан просив дозволу провести своє судно в Ліссабон, де воно буде в більшій безпеці, ніж у цих пустельних водах. Адмірал додавав, що наявний у нього вантаж золота і коштовностей примушує вдатися до такого прохання.
Якщо адмірал за золотий вантаж уважав трохи піску, що ми намили його на Еспаньйолі, або кілька золотих пластинок, відібраних у дикунів, то слід визнати, що найнікчемніший корсар не ризикнув би життям своїх людей заради такої мізерної здобичі.
Але пан вчинив це з особливим наміром.
— Я певен, — сказав він синьйору Маріо, — що Жуан, читаючи листа, підраховує прибутки Іспанії і прикро кусає губи.
Тут, у Растелло, мені довелось бачити людину, яку колись я вважав за героя, що здійснив надлюдський подвиг.
Поруч нашої «Ніньї» у порту височів велетенський військовий корабель, озброєний шістдесятьма гарматами. Борти його були такі високі, що, розглядаючи їх, ми мусили задирати голови, як у соборі.
І ось 5 березня командир цього корабля у супроводі озброєних людей на човні підплив до нашої «Ніньї» і повідомив, що прибув по нашого капітана, якого він доставить на свій корабель, щоб капітан наш у присутності португальського капітана і королівського чиновника, який прибув із Вальпарайзо, дав йому звіт про своє плавання.
Пан відповів, що він адмірал Кастілії, капітан каравели «Санта-Марія», яка зазнала аварії біля берегів Катаю, і не має наміру давати звіт будь-кому, крім своїх монархів.
Гідна відповідь адмірала спричинилася до того, що португальський командир уже зовсім в іншому тоні попросив адмірала пред'явити свої грамоти і повноваження. Ознайомившись з ними, він прислав потім на «Нінью» свого капітана сказати, що адміралові надається цілковита свобода дії. Капітан прибув у супроводі сурмачів і барабанщиків. І гамір, зчинений цими людьми, привернув до нас увагу всього порту.
— Ну, як він тобі сподобався? — спитав синьйор Маріо, коли португальці від'їхали. — Ні, я кажу не про капітана, а про командира — Бартоломеу Діаша!
Якби це сталося рік тому, я кусав би кулаки од прикрощів, що не придивися як слід до знаменитого португальця. А зараз ми з синьйором Маріо слушно зміркували, що подвиг, здійснений Крістовалем Колоном, затьмарив славу Діаша.
Слід сказати, що прості люди в порту — матроси, вантажники і такелажники — міркували, певно, так само, як і ми: вдень і вночі вони юрмилися біля причалу «Ніньї» і прославляли нашого адмірала, молячись за нього святій діві, покровительці моряків. Люди ці поєднані з морем, життя їхнє завжди сповнене небезпек і праці, і вони як слід можуть оцінити труднощі нашого плавання.
На третій день наш посланець повернувся із Вальпарайзо і привіз адміралу запрошення з'явитися до португальського двору. Разом з посланцем приїхав секретар його величності, який мав супроводжувати адмірала і турбуватися про його дорожні вигоди.
Адмірал взяв із собою Аотака, як охоронця, причепуривши голову його капелюхом з пір'я і надівши йому на груди намисто з золотих пластинок. Це було зроблено також з метою вразити Жуана.
Вирушили вони 8 березня, а повернулись 12-го. Пан, як видно, залишився дуже задоволений виявленим йому прийомом. Аотак дуже смішно розповідав нам, як вони перебували при дворі. Якщо вірити йому, пан наш розмовляв дуже запально і різко, дорікаючи королю Жуану за жадібність і віроломство.
Аотак випинав живіт, задираючи голову, і говорив владним голосом — це він зображував адмірала.
Потім він набирав зніяковілого вигляду і, затинаючись, вимовляв кілька слів. Якщо нашому другові і не вдавалося точно передражнити Жуана II, то ми все-таки раділи нагоді поглузувати з португальців.