Двоє під однією парасолькою

— Готовий! — сказав Димка хрипло, і Олег подумав, що він хвилюється: здається, і справді повірив у передбачення шефа.

— Поїхали, — скомандував Старков і увімкнув генератор.

Стрілка на індикаторі напруги поля здригнулася і повільно гойднулася праворуч.

— Тільки б затрималася, — благаюче прошепотів Раф.

І стрілка послухалася: завмерла на мить на першому поділі шкали, знову затремтіла і впевнено поповзла праворуч. Тонкий промінець кишенькового ліхтаря раптом зігнувся під тугим кутом, тицьнувся в підлогу.

— Є поле, — знову прошепотів Раф, і Олег обірвав його:

— Почекай. Дивися…

Оглушливо — так здавалося Олегові — цокав секундомір: десять секунд, двадцять, п’ятдесят… І сталося неймовірне: промінь ліхтаря повільно пересувався по підлозі, доки не повернувся в вихідне положення — паралельно до землі, але стрілка на шкалі залишилася на місці — на червоній рисці, яка говорила про те, що поле стабілізоване.

Перший отямився Старков. Навмисно байдуже він дістав цигарку, запалив, сказав презирливо:

— Хтось тут не вірив у передбачення. Не передумав?

Але Олег не мав бажання грати “у байдужість”, не стримався, стис Старкова в обіймах.

— Ви знали, знали, чи не так?

— Звідки? — відбивався Старков. — Відпусти, божевільний!

Але на ньому вже повисли і Димка, і Раф, підхопили його, підкинули, підкинули ще раз. Вони горлопанили щось незрозуміле, шаленіли, пританцьовували. А стрілка, як і раніше, міцно трималася на червоній рисці.

— Ну все, — задоволено сказав Старков, вирвавшись нарешті із захоплених обіймів своїх “підданих”. — “Мы рождены, чтоб сказку сделать былью”, “Броня крепка, и танки наши быстры”. Співайте, хлопчики, торжествуйте. Сьогодні увечері оголошую великий бал-маскарад.