Двоє під однією парасолькою
- Автор: Абрамов Сергей Александрович
- Год: 1984
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. І. Гриценко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Двоє під однією парасолькою». Краткое содержание книги:
БЛУКАЧ /Юнацька фантазія/
ТОМУ ЩО ТОМУ /Казково-правдива історія/
В ПРИФРОНТОВОМУ ЛІСІ /Повість/
ДВОЄ ПІД ОДНІЄЮ ПАРАСОЛЬКОЮ /Квітнева казка/
ПОТРІБНЕ ДИВО /Маленька повість/
— Як ти думаєш, — запитав він Димку, — чи довго вони ще прововтузяться на дорозі?
— Хвилин тридцять — не менше. Може, й годину. Дуже сіли: більш ніж на півколеса.
— Ось що, — прийняв рішення Старков. — Лізь на ялинку, стеж за ними і чекай нас.
— Є стежити і чекати, — відрапортував Димка, і Старков усміхнувся:
— Вільно, солдате. Не нудьгуй. Ми швидко.
Він плеснув Олега по спині, підштовхнув уперед, пішов слідом, ступаючи, на заздрість Олегові, майже нечутно.
— Патрони в ящику під столом, — сказав їм услід Димка. — Беріть побільше.
І Олег мимоволі пригадав колись прочитане про патрони, про снайперів, про партизанів у книгах про Велику Вітчизняну. Вона закінчилася понад тридцять років тому і знову розпочалася для них — хлопчаків повоєнних літ, почалася несподівано і страшно в мокрому осінньому лісі під Брянськом, який знав і пам’ятав війну: ще досі колгоспні хлопчики знаходять то стріляну гільзу, то іржаву каску. Що ж, можливо, сьогодні до їхніх “трофеїв” додадуться й інші — новіші…
Раф сидів на табуретці біля генератора, що гудів, і читав Чіні, смішно ворушачи губами: напевне, перекладав текст. Американський детектив Леммі Комен успішно боровся з гангстерами ось уже сімдесят сторінок, а сто двадцять, що залишилися, манили Рафа нерозкритими таємницями, відволікаючи його і від відтвореного часу, і від свого реального. Він забув, що через півгодини має змінитися.
Увійшовши в сарайчик, Старков передусім поглянув на датчик: стрілка немовби заклинилася на червоній рисці. На екрані осцилографа текла рівна зелена лінія: на кілька поділок вище розрахункової. Поле не зникло, однак напруга його виросла разів у півтора. Старков, чесно кажучи, і не надіявся на таку вдачу, коли ще планував дослід. Але він не чекав і тієї біди, яку принесла негадана удача.
Коли б його тепер спитали, знаючи про можливість “пришельців” з минулого, розпочав би він дослід чи ні, — Старков не замислюючись відповів би: ні, не розпочав би. Хтозна, чим загрожує пришестя “гостей”! Може, вони зникнуть так само, як з’явилися. А може…
— Чому так рано? — поцікавився Раф, відриваючись од книги. — Крамниця зачинена?
— Зачинена, — сказав Олег. — Дорога до неї перекрита.
— Землетрус? — зіронізував Раф. — Лісова пожежа? Чи річка Незнайка вийшла із берегів?
Старков поморщився:
— Не час блазнювати. Біда, Раф…
Раф шпурнув книгу на підлогу і підвівся.
— Що сталося, шеф?
— На дорозі застряв грузовик з гітлерівцями, — випалив Олег.
Раф образився:
— Хто з нас блазнює?
Ситуація і насправді була комічна: Старков усміхнувся, сказав поквапно:
— Олег не жартує. Гітлерівці справді з’явилися з минулого. Ті ж, що нишпорили колись у цих лісах.
Раф був ввічливим хлопцем. Ввічливим і небагатослівним. Коли він щось достоту не розумів, то ставив запитання, як правило, найточніше і найпотрібніше.
— Поле? — запитав він.
І Старков вкотре здивувався з його здатності сприймати всерйоз те, що інший вважав би нерозумним і грубим розігруванням.
— Поле, — підтвердив він. — Несподіваний “подарунок” тридцятирічної давності. Несподіваний і небезпечний.
Але Рафа, здавалося, це не схвилювало.
— Ви не передбачали такого ефекту?
— Ні, — сказав Старков.
Йому не хотілося устрявати в теоретичні міркування, та й часу не було, але від Рафа так просто не відкараскаєшся: він повинен спочатку все для себе з’ясувати — детально і точно, а потім прийняти рішення.
— А якщо вимкнути поле? — допитувався він.
— Не знаю, не знаю, — швидко сказав Старков. — Не виключено, що штучне вимкнення поля прибере зворотний час, але ефект “гостей” може й не зникнути, — і подумав, що назва цілком пасує до випадку. Треба буде згодом “узаконити” її. І усміхнувся про себе: про що ти думаєш, телепню учений, коли поряд — небезпека, не з детектива, кинутого на підлогу, а найсправжнісінька, безжалісна, здатна стріляти.
— Закінчуй розпитувати, Раф, — відрізав він. — Будемо живі, все пояснимо. Не можна випускати їх із сфери дії поля: тоді, найімовірніше, вони разом з ним і зникнуть.
— Добрий доказ вдалого експерименту, — чи то серйозно, чи жартома промовив Раф.
Старков стримався. Дуже хотів дати волю якщо не рукам, то словам, але стримався: не час сваритися. Нехай говорить що хоче: хлопчисько, шмаркач. Розумний, здібний, але — все-таки хлопчисько, до того ж з гонором. Напевне, для нього цей день буде найскладніший — смішками не відбудешся.