Olya_#1

На ліжку сиділа сама Елізабет Уотс — досить висока, круглолиця та білобриса дівчина з короткою стрижкою. На ній був такий самий комбінезон, що й на зустрінутих Олею, — темно-синій, з тоненькими блакитними смужками специфічного маркування вздовж тіла та емблемою на обох плечах — блискавка, що влучає в планету. Дівчина сиділа, підперши голову рукою, немов її нудило, а взута чогось була у величезні домашні капці світло-рожевого кольору — це виглядало кумедно.

Десантниця побачила Олю і тут же виструнчилась.

— Мем…

Оля махнула рукою.

— Облиште, заради всього святого… Сідайте.

Десантниця із сумнівом зиркнула на розстелене ліжко, але Ольга ще раз упевнено кивнула, і та врешті всілася.

— Як самопочуття? — співчутливо спитала вона в Уотс і склала руки на грудях.

— Мем… Док… — завагалась десантниця.

— Я тут, щоб вам допомогти. Це моя робота, — Оля легенько здвигнула плечима і турботливо всміхнулась.

— Розумієте… Ніколи такого не траплялось. Зі мною. Сьогодні зранку була моя вахта, а я не могла прокинутись цілі півгодини, мене збудили, такого ніколи не траплялось.

Уотс похилила голову.

— Потім цілий день млявість, я не можу зосередитись, а зараз… — вона проникливо зиркнула Олі в очі. — Здається, мене почало нудити. Скажіть, це може бути щось серйозне?

Видно було, що вона вже не на жарт перелякана.

— Не переймайтесь — у вас банальний розсинхрон, — м’яко сказала Оля.

— Що?

— Не можна користуватись піратським софтом.

— Але я…

— Вас же попереджали — ніякого піратського софту на кораблях British Technology…

— Я…

— Ніякого піратського софту в силах безпеки ООН, ну що ж ви як малі діти?

Десантниця, здавалось, ось-ось заплаче.

— Заспокойтесь, я жартую, — м’яко всміхнулась Оля і поклала праву руку їй на плече.