Візит доктора Фройда
- Автор: Коломійчук Богдан Вікторович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7556-7
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Візит доктора Фройда». Краткое содержание книги:
«Візит доктора Фройда» — черговий роман з циклу пригод львівського комісара Адама Вістовича.
В 1904 році у Відні, а згодом і у Львові стається серія жорстоких і зухвалих убивств. Розслідування Вістовича перетворюється, на безкомпромісну дуель між ним та вбивцею, якого преса нарекла Віденським Упирем.
Несподівано свою допомогу комісарові пропонує вже славетний на той час віденський психоаналітик Зиґмунд Фройд. Однак для нього Упир — це передусім об'єкт для наукового дослідження, а вже потім злочинець...
За кілька хвилин йому прочинила служниця.
— Доброго вечора, — привітався Якуб, ґречно знімаючи капелюха, — я до пана доктора.
— Прошу заходьте, — відповіла та, зморщившись від холоду та вітру, що вривались до помешкання з вулиці.
У передпокої Німанд вручив їй записку від Когера, і служниця понесла її Фройду. Чекати йому довелося якихось дві-три хвилини, проте вони здалися йому годинами. Жінка повернулась із приязною посмішкою на обличчі, мовби для того, щоб трохи заспокоїти гостя (а може, вона посміхалась так кожному, що здавалось очевиднішим), і попросила Німанда йти за нею.
З передпокою вони потрапили в широкий коридор, залитий м'яким світлом електричних світильників. На стінах висіло декілька ренесансних картин, а під ногами тягнулася простелена темно-коричнева доріжка. В кінці коридору виднілося двоє дверей. Наблизившись до них, служниця раптом сповільнила ходу і пішла навшпиньки, хоч завдяки доріжці її кроки й так були безшумними. Якуб не розумів, чому вона це робить, адже доктор уже повідомлений про візитера, а отже, встиг відірватися від справ, проте, видно, в цьому домі так було заведено.
Біля дверей праворуч вона зупинилась і обережно постукала. Приглушений чоловічий голос зсередини запросив увійти.
Якуб опинився у просторому кабінеті, в якому затишно громадились книжкові шафи і чималий письмовий стіл, встелений паперами. Доктор Фройд, худорлявий, середнього зросту чоловік, стояв біля вікна, напівобернувшись до гостя. Здавалось, його щойно відірвали від важливої справи, і на обличчі доктора читалося легке невдоволення. Густі брови були злегка насуплені, а з-під них лився прохолодний, проте уважний погляд. Пан Фройд носив акуратно підстрижену бороду, дещо рудувату біля рота, яка буває у затятих курців. В його правій руці справді диміла сигара, а лівою він запаковував щось у невеликий дорожній саквояж.
— Пан Якуб Німанд, — представила гостя служниця.
— Ви запізнились, пане Німанде, — промовив Фройд на подив рівним і навіть приємним голосом.
— Прошу вибачення, пане докторе... — відповів той.
За цей час служниця ледве чутно вийшла за двері, і вони залишилися вдвох.
— Не вибачайтесь, — сказав Фройд, — просто спробуйте вкластися в той час, що у вас залишився. А саме: в десять хвилин...
Попри слова, в інтонації доктора не відчувалось роздратування, а за хвилину зникло й невдоволення з обличчя. Могло здатися, що перед ним насправді давній друг, який просто спізнився на двадцять хвилин, а не чоловік, якого він бачить уперше.
— Сідайте, — запросив Фройд.
Німанд подякував і сів у великий зручний фотель.
— Що ж, я готовий вас слухати, — знову промовив доктор.
— Я гадав, що доктор Когер попередньо ознайомив вас із моєю ситуацією, — тихо сказав пацієнт, відчуваючи, що говорити йому надзвичайно важко.
— Доктор Когер — це доктор Когер, — спокійно зауважив Фройд, відриваючи сигару від рота. — Насамперед я хотів би почути вас.
Німанд глибоко вдихнув повітря. Що ж, доведеться повторити все ще раз.
— Усе це досить лавно... пробачте, досить давно зі мною...
— Як ви чудово обмовились, — посміхнувся доктор.
— У мене пересохло в горлі, — виправдався Німанд і виразно глянув на графин з водою.
Перехопивши його погляд, психіатр наповнив склянку і поставив її перед Якубом.
— Насправді ви хотіли сказати: «Все це лайно», — незворушно пояснив Фройд, — але свідомість нагадала вам про виховання.
— Пробачте.
— Дурниці, продовжуйте.
— Ледь не щоночі мені сниться, що мене вбивають. Все приблизно за одним сценарієм: я гостро відчуваю чиюсь присутність, потім хтось іде слідом, далі несамовитий страх і передчуття близької смерті...
Якуб знову припав до склянки.
— Останнього разу я навіть упізнав місце, де мене вбивали... — додав він після жадібного ковтка.
— Ви були там? — запитав Фройд.
— Так, за хвилину до того, як познайомився з доктором Когером. Це місце неподалік його будинку.
— На тому місці, здається, справді знайшли тіло молодої дівчини, — мовив доктор. — Загибла — начебто донька шеф-інспектора поліції.
Якуб кивнув.
— Я також читав про це в газеті.
— Що ж, якби я вірив у різноманітні містичні дурниці, то, напевно, сказав би, що ці дві події — маю на увазі ваш сон і вбивство на Планкенгассе — якось пов'язані, — сказав доктор. — Але я в них не вірю, тому й зв'язку не бачу. Адже саме це зараз вас турбує найбільше. Чи не так?
Пацієнт кивнув.
— Ось що, пане Німанде, — сказав психіатр, глянувши на годинник, — ваш випадок, безперечно, цікавий і потребує детального вивчення, але я справді не маю часу, тому якщо матимете бажання, зустрінемося знову, як тільки повернусь до Відня. Гадаю, в Лемберзі я затримаюсь не більше, ніж на два тижні. Та проте дещо можу сказати вже зараз. Бачте, мій друже, сни — це лишень свідчення наших нездійсненних бажань....