Візит доктора Фройда

— Ми гадали, у вас тут є електричне освітлення, — пояснив голос, а далі хтось почав запалювати гасову лампу. — Своїх сірників ми не прихопили.

— Будинки з електрикою вдвічі дорожчі, — пояснив комісар.

— Ну й хрін з ними, — пробурмотів інший голос. — Заграли з цими новаціями...

Врешті лампа загорілася, освітивши собою двох типів міцної статури, що вже не зводили з Вістовича ані очей, ані зброї. Комісар усе ще тримав свої руки піднятими.

— Хто ви є, шановні добродії? — обережно поцікавився він у своїх «гостей».

— Geheimpolizei[8], — відповів один із них і скривив презирливу посмішку. — Не чекали на нас, пане Вістовичу?

Насправді, глибоко в душі комісар був готовий до того, що рано чи пізно прусська таємна поліція може ним зацікавитись. Втім цей момент усе одно виявився несподіваним.

— Будьте ласкаві, ваш паспорт, — з тією ж усмішкою продовжив поліцейський, додавши за мить: — І зброю.

— До вашого відома, — зауважив Вістович, знову обережно сягаючи до кишені, — я також служу в кримінальній поліції.

— В поліції Лемберга, — озвався нарешті другий тип, що мав низький неприємний голос. — Це чортзна-де, в Галичині. Зараз ви на прусській землі.

Перший між тим взяв до рук паспорт та браунінг Вістовича і підніс їх ближче до лампи. Зброю він чомусь оглянув не менш ретельно, аніж документ.

— І попри дружбу між нашими монархами, — продовжив промовець, дістаючи блискучі кайданки, — простягніть-но сюди ваші зап'ястя.

Сказане здалося філерам неабияким дотепом, і вони від душі реготнули. Вістович простягнув руки перед собою долонями донизу. Було зрозуміло: щойно на них опиняться два блискучих браслети, які він сам одягав на інших сотні разів, дороги назад не буде. А може, це на краще? Перетерпіти всі ці перевірки, допити, підписати все, що треба, й повернутись додому? Врешті, він не злочинець. І в його особовій справі, яка лежить у Лемберзі, переважно блискуче розкриті злочини... «Але що за бісовий поворот справи, — подумав комісар, — якусь годину тому я міг вирушити до Галичини на значно кращих умовах... Якби знав, що мене заарештують ці сучі діти, звісно, пристав би на пропозицію Штальмана. До того ж, хтозна, чи саме так усе складеться з таємною поліцією? Чи не опинюсь я замість Львова десь на Schieβstange[9] або й у ще гіршому місці...»