Візит доктора Фройда
- Автор: Коломійчук Богдан Вікторович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7556-7
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Візит доктора Фройда». Краткое содержание книги:
«Візит доктора Фройда» — черговий роман з циклу пригод львівського комісара Адама Вістовича.
В 1904 році у Відні, а згодом і у Львові стається серія жорстоких і зухвалих убивств. Розслідування Вістовича перетворюється, на безкомпромісну дуель між ним та вбивцею, якого преса нарекла Віденським Упирем.
Несподівано свою допомогу комісарові пропонує вже славетний на той час віденський психоаналітик Зиґмунд Фройд. Однак для нього Упир — це передусім об'єкт для наукового дослідження, а вже потім злочинець...
У двері тривожно постукали, і Якуб завмер від несподіванки.
— Пане Німанде, — почувся стривожений голос Грети, — з вами все гаразд?
— Все добре, — спробував відповісти він, але голос його прозвучав так тихо, що жінка його не розчула.
Наступної миті він почув, як у дверях його кімнати обертається ключ. Очевидно, служниця мала запасний і, стривожена гуркотом, вирішила ним скористатись. Світло з коридору врізалось прямокутним трикутником у кімнатні сутінки, діставши з-під стіни сполоханого Німанда у незастебнутих штанах і нічній сорочці. Однією рукою він закривав очі від раптового світла, а іншою притримував одяг біля пояса, аби той не впав на підлогу.
— О Господи! Вибачте!.. — вигукнула жінка і зачинила назад двері, знову зануривши кімнату в сутінки.
— От паскудство, — вилаявся Німанд і знову заходився шукати той бісовий вмикач на стіні.
Двері вдруге прочинились, але Грета цього разу не посміла зазирнути в простір кімнати.
— Пане Німанде, сподіваюсь, ви пробачите мені за...
— Ось він, цей гівняний вимикач, — буркнув гість, намацавши врешті ланцюжок. Він сердито смикнув за нього, і лампа на стіні загорілась тьмяним світлом.
— ...за те, що увірвалась до вас, — закінчила Грета.
— Пусте, — відповів той, нервово намагаючись застебнути штани. Присутність цієї жінки за дверима робила його рухи метушливими й незграбними.
— Почувся гуркіт, потім ви не відповідали, тож я подумала, що вам стало зле, — продовжила виправдовуватись вона.
— Забудьте. Це я винен.
— Ви ще звечора мали кепський вигляд, тож я...
— Забудьте, кажу. Все зі мною гаразд.
— Бажаєте чаю? Може, кави? — мовила служниця.
— Кави, коли ваша ласка.
— За десять хвилин унизу, пане Німанде. Ванна також готова.
— А пан Когер? — запитав Якуб, розшукуючи решту свого одягу.
— Доктор мусив вийти сьогодні раніше. Терміновий виклик до шпиталю. Він дуже шкодував, що через це не зможе побачити вас вранці, і просив передати найщиріші вибачення, — відповіла Грета.
На свій сором, Якуб відчув, що від цих слів йому полегшало. Чомусь іноді пекельно важко буває дякувати за добрий вчинок щодо себе. Простіше розминутися з благодійником і потайки обдумати, чим можна йому віддячити.
Поснідавши, чоловік вийшов з дому Когера і попрямував до контори Флідермана. Вперше за довгий час Пауль прийшов на службу раніше за нього. І так само вперше мав понурий вигляд. Він стримано привітався з колегою і мовчки взявся за роботу. Трохи згодом він все-таки розповів Якубу, що напередодні посварився зі своєю коханкою і вона навіть залишила його дім, перебравшись, вочевидь, до батьків. Якуб розумів, що мав би розпитати Пауля про деталі суперечки і спробувати втішити його, проте сам відчував неабияке хвилювання перед візитом до доктора Фройда, тому так і не змусив себе це зробити.
Ледве дочекавшись п'ятої години, коли закінчився його робочий час, Німанд поспіхом одягнувся і пішки рушив на Бергассе, 19. Цього разу він ішов обережно, намагаючись обминати слизькі ділянки на хіднику і галасливі юрби дітей. Хотілося зберегти якомога більше спокою перед побаченням зі славетним психіатром. Минаючи ятки з глінтвейном, що їх стояв цілий ряд на Туркенштрассе, Німанд з приємністю вдихнув ароматні випари гарячого вина та спецій, і це несподівано додало йому доброго настрою. Раптом проблема з нічними кошмарами почала здаватись йому не такою вже й значущою. Хтозна, може, він сам забагато значення надає цим нічним видінням? А варто було всього лиш знайти собі добре снодійне. Адже ін'єкція, яку зробив йому доктор Когер, допомогла... То, може, й не слід турбувати добродія Фройда? Але ж Когер вже домовився про аудієнцію.
Якуб дістав з кишені годинника і, підставивши його під світло ліхтаря, глянув на циферблат. Було тільки чверть по п'ятій. «Можна йти повільніше, — подумалось йому, — до Бергассе лишилось кількасот метрів...»
Опинившись на місці, Якуб знову перевірив час. Годинник і далі показував чверть на шосту.
— От дідько! — не втримався Німанд.
Мабуть, вчора, коли він упав, годинниковий механізм пошкодився, хоч іще цілу добу працював справно. Або ж — і найпевніше так і було — Якуб просто забув його завести цього ранку. Він запитав, котра година, у випадкового перехожого і з жахом дізнався, що насправді вже чверть по шостій. «Пан Фройд любить пунктуальність», — згадав він слова Когера і відчув, як на лобі під капелюхом у нього виступив піт. Та проте Німанд усе ж подзвонив у двері.