Візит доктора Фройда

— Хочу зазначити, що Ганс чемпіон з боксу серед тутешніх поліцейських, — продовжив той.

— Невже у вашій поліції самі старі хвойди?.. — не втримався від жарту комісар і відразу ж пожалкував.

Ображений боксер підскочив до нього і щосили зацідив своєму кривднику в зуби. Вістович спочатку звалився на стіл, а потім повільно сповз на підлогу.

— Падлюка... — прохрипів комісар, а потім на очі йому навис туман, і свідомість залишила його, як ображена коханка.

Коли вона повернулась, комісар лежав на тому ж місці, але під голову хтось поклав йому складену прямокутником ковдру. Над ним стовбичила чиясь постать з великою склянкою в руці. Склянка була порожньою. Очевидно, вміст її щойно виплеснули Вістовичу в обличчя. На чолі, щоках і шиї комісар відчував приємну вологу.

— Ви б швидше прийшли до тями, якби це була не звичайна вода, а добра львівська горілка, еге ж, пане Вістовичу? — пожартувала постать, і голос видався комісарові знайомим. — Давайте вашу руку, я допоможу підвестись.

Скориставшись допомогою, комісар звівся на ноги і кілька секунд намагався втримати рівновагу. Врешті, вирівнявшись, він з подивом побачив перед собою Штальмана, шеф-інспектора поліції Відня, з яким попрощався вчора ввечері.

— Кепсько з вами повелися, комісаре, — зазначив той, ставлячи склянку на стіл. — Ви тільки поганого не подумайте, загалом, Пруссія — чудовий край... І люди тут непогані. Хоч клімат сраний. Я, знаєте, полюбляю південніші місця.

Вістович пропустив його теревені повз вуха і важко сів на стілець.

— Відвідати мене вирішили? — буркнув він.

— Назвемо це так... Мені розповіли, що ви зчинили пожежу в помешканні, яке винаймали.

— Зовсім не я.

— Справді? А хто це підтвердить? Може, Ганс, якому ви ледь не зламали щелепу?

Комісар промовчав.

— А ще, скажу по секрету, вас підозрюють в тому, що ви російський шпиг.

Вістович стрепенувся.

— Я? Шпиг?

— Так, вам не почулося.

— Звідки така дурня?

— Ви зі східних рубежів Європи. До того ж русин... — розвів руками Штальман. — А ще навряд чи поясните, чим займалися останні декілька місяців тут, у Данциґу... Спробуйте мені заперечити.

Вістовичу пригадалися власні роздуми щодо «мертвих» справ у тутешній поліції, для яких він чудово б пасував у ролі цапа-відбувайла.

— А тепер послухайте мене, комісаре... Уважно, як тільки зможете... — Штальман раптом сперся руками на стіл і нахилився до нього так близько, що Вістович відчув запах його «Kölnisch Wasser».[15] — Я досі можу витягнути вас із цієї дупи, тільки тепер мені це буде коштувати втричі дорожче. Втім, я це зроблю, але ви одразу вирушите зі мною до Відня, де негайно візьметесь за справу, про яку ми говорили в тому вошивому трактирі...