Більшовицько-марксистський геноцид української нації
- Автор: Иванов П. С.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Більшовицько-марксистський геноцид української нації». Краткое содержание книги:
Захопивши владу у великій, досить заможній країні, що успішно розвивалася, більшовики за мить занурили її в безодню багаторічної тотальної розрухи, убогості, голоду, неймовірних народних страждань, в непроглядний морок, розпач. Вони встановили на десятиліття диктатуру воістину тваринного режиму масових репресій, беззаконня, нечуваних за своїм бузувірством масових катувань, страт. Цей режим нацькував брата на брата, сина на батька, організував братовбивчу громадянську війну, три моторошні голодомори, вкрив країну густою мережею концентраційних таборів і катівень для допитів, перетворив її в суцільну всенародну в'язницю, залив кров'ю. Він нищив народну культуру, традиції, дав волю, тваринним інстинктам, пристрастям, привселюдно поглумився над вірою, культовими храмами усіх віросповідань, тисячі церков, мечетей, синагог, соборів, монастирів перетворив на склади, стайні, в'язниці, а 60 тисяч із 80 існуючих у той час релігійних закладів— зруйнував вщент. Він прокляв, розіпнув самого Бога, а богами призначив своїх вождів-зарізяк. І сьогодні, через сто років, руїни дивних своєю колишньою красою створінь рук людських, безцінних історичних культових пам'яток по всій країні свідчать, волають про незрозумілу тваринну природу, суть того мерзенного вчення, тієї революції, режиму, який вона запровадила.
Професор П.С. Іванов вказує, що від перших марксистських гуртків, невеликих марксистських організацій і до створення юдо-більшовицької партії, захоплення влади і встановлення диктаторського режиму, найхарактернішою їхньою особливістю було те, що на чолі цих гуртків, організацій, партії, революції, режиму майже завжди стояли одноплемінники Маркса. Особливості більшовизму, його керівної верхівки визначили глибоку ворожість, ненависть до далекого їй і за національними, релігійними і за духовними рисами народу, основою якого було селянство — споконвічний фундамент нації, її культури, віри, традицій, побуту.
Автор доводить, що знищивши куркуля як верству (а це мільйони працьовитих, сумлінних, мудрих, заможних, волелюбних селян і члени їхніх родин), зломивши тим самим здатність села до опору, насильством і обманом здійснивши суцільну колективізацію, більшовики назавжди відібрали в селян землю і перетворили їх поголовно в пролетарів. Використавши в 20-х роках у війні із селянством страшну зброю — голод, голодомор, заново випробувавши і належно оцінивши його високу ефективність, юдо-більшовики взяли ці методи на постійне озброєння і застосували її ще двічі — у 1932–1933 роках і 1946–1947 роках. У ці періоди зазначені методи були вже значно вдосконалені, доведені до «кондиції», про яку мріяв Троцький, — коли «матері їдять своїх дітей». Вони застосовували цю улюблену ще стародавніми юдеями зброю вибірково — насамперед для найзаможніших, багатих хлібом регіонів, де суцільна колективізація напоролася на завзятий, запеклий опір селян. Серед них лідирували Україна і заселені переважно роботящими, сумлінними, вмілими українцями Кубань, Поволжя та деякі райони Сибіру.
Ситуація з пануванням сіонізму у Росії й в Україні дуже схожі. Істотна різниця, мабуть, тільки в тому, що в російській Думі сіоністи ще не становлять більшість, а в Україні давно вже немає українського, а є ворожа й антиукраїнська Верховна Рада.
На відміну від жителів міст і селищ, колгоспники не мали паспортів і, отже, права виїхати із села, змінити місце проживання, вирватися з колгоспного «раю». З тієї ж причини вони не мали права послати своїх повнолітніх, але безпаспортних дітей у міста для продовження навчання. Якщо дорослі діти колгоспників усе-таки працювали і жили в містах і селищах, то вони не мали права забрати до себе своїх старих, немічних, безпаспортних батьків: вони не могли прописати їх у своїх квартирах, а без прописки, як відомо, було і ні туди, і ні сюди.
У загальному складі населення країни колгоспники становили від 80 до 90 і більше відсотків. Тобто вони, власне кажучи, і були народом.
А як називається народ, позбавлений елементарних прав і змушений мало не безплатно і тяжко трудитися на своїх поневолювачів?
За всіх часів такий народ називали рабом, а політичний режим рабовласницьким.
Інші 10–20 % населення становили робітники та службовці. І хоча їхнє соціальне становище було трохи краще, ніж у колгоспників, але щодо політичних прав — ситуація загалом мало відрізнялася. Вони теж зазнавали постійних репресій, особливо інтелігенція, а в юдо-більшовицьких катівнях, в'язницях і таборах тіснилися мільйони представників колгоспного селянства, робітничого класу і службовців. І якщо вести мову про народне рабство, то до когорти рабів-колгоспників можна сміливо зараховувати робітників та службовців.
4. У ХХ столітті жоден, навіть найбільш лютий політичний режим не поводився зі своїм народом так по-звіриному жорстоко, як більшовицько-сіоністський.
Утім, схожий до більшовицького аналог неможливо й відшукати в усій минулій історії світу.
Тут з ними неможливо порівняти навіть фашистів. Вони прийшли до влади в Німеччині внаслідок перемоги на виборах у 1933 р.
Найсміливіша фантазія не дає змоги навіть уявити, щоб у 1917 р. більшовики змогли виграти хоч якісь вибори в Росії.
А от фашисти виграли вибори в основних своїх суперників комуністів, що мали могутню партію і вели свою виборчу кампанію під марксистськими гаслами класової боротьби, інтернаціоналізму, панування пролетаріату, знищення капіталізму, приватної власності, боротьби зі своїми суперниками фашистами і зрештою вибори успішно провалили. Велику «свиню» на цих виборах їм підклали більшовики своїми добре відомими німцям звірствами — саме в цей час вони проводили свій черговий моторошний голодомор, про що німецькі виборці, звичайно, знали.
Фашисти пішли на вибори з гаслами із протилежним змістом: вони закликали до цивілізованого світу, національної консолідації, солідарності, побудови всенародними зусиллями великої, могутньої, заможної Німеччини, до прославляння німецької нації, до взаєморозуміння, співробітництва заради цих великих цілей між капіталістами і робітниками, яким обіцяли швидкі зміни на краще і дохідливо пояснювали, як це станеться. Ус е це надзвичайно імпонувало приниженим ганебною поразкою в Першій світовій війні німцям, давало надію мільйонам безробітних, зневірених людей.
Фашисти також викривали злочини більшовицького режиму (свої власні вони ще не зробили, у них все ще було попереду), попереджували виборців про те, що їх чекає у випадку перемоги на виборах комуністів.
Усе це і забезпечило фашистам тріумфальну перемогу, привело їх до влади.
На відміну від юдо-більшовиків, які, захопивши владу за допомогою державного перевороту, відразу організували в країні багаторічну тотальну розруху, нескінченні народні страждання і почали знищувати по 3,3 мільйони громадян у рік, фашисти від перших днів владарювання взялися за планомірне виконання своїх передвиборних обіцянок.
За разюче короткий термін вони забезпечили роботою і зарплатою 6 мільйонів безробітних, забезпечили умови для стрімкого розвитку промисловості, економіки, нарощування військового потенціалу.
Усе це дало змогу Німеччині буквально за 6 років (за 6 років владарювання більшовики тільки почали вибиратися з розрухи, запровадили НЕП) у змові з СРСР (пакт Молотова-Ріббентропа, 1939 р.) розпочати Другу світову війну, буквально за 1,5 року завоювати, підкорити цілу Європу і розпочати війну проти свого недавнього союзника-друга-брата СРСР.
Таких фантастичних темпів розвитку, нарощування своєї могутності ніколи не знала жодна країна світу.
Описані режими мали важливу схожість: обидва чинили звірства. Саме в цьому вони були немов близнюки-брати. Але і тут були істотні розбіжності:
1. Фашисти чинили свої злодіяння не над своїм, а над чужими народами в окупованих країнах, а юдо-більшовики над власним народом, наче окупанти у власній країні.
2. Різниця в загальних масштабах звірств і кількості жертв юдо-більшовиків і фашистів.
Кількістю замучених, убитих юдо-більшовики незрівнянно перевершили фашистів. Про це свідчать деякі загальновідомі факти.
Фашистські нелюди серед інших своїх жертв знищили мільйони євреїв, а юдо-більшовицькі тільки Голодомором 1932–1933 року знищили в багато разів більше тільки українців.
Якщо в Другій світовій війні загинуло 9 мільйонів німців в умовах, коли проти них воював мало не увесь світ, то юдо-більшовики знищили вдвічі більше своїх громадян тільки за перші 6 років свого панування.
Хто більше замучив людей у таборах — більшовики у своїх чи фашисти у своїх, важко сказати, хоча в системі юдо-більшовицького Гулагу таборів було незрівнянно більше, ніж у фашистів. Та й першими ввели табірну систему юдо-більшовики, а фашисти в них училися, переймали досвід.
Загальну кількість жертв юдо-більшовицьких нелюдів міг би встановити міжнародний військовий трибунал над ними, схожий до Нюрнберзького. Такий Трибунал украй необхідний, і він врешті-решт відбудеться, оскільки без нього неможливо поставити остаточну крапку в історії Другої світової війни. Нюрнберзький Трибунал засудив і покарав тільки одного з її винуватців — фашизм, водночас другий і основний її винуватець — юдо-більшовизм зумів цілком перекласти свою провину на фашизм і не тільки уник покарання, а й виступав на суді головним обвинувачем. Отже, фашизм засуджений, проклятий, а юдо-більшовизм — ні. І сьогодні навіть уявити неможливо, щоб у нинішній Німеччині існувала фашистська партія (як зрештою і в будь-якій іншій країні), а в Бундестазі засідала б її фракція. Щоб у Берліні, інших містах стояли пам'ятники Гітлеру, й у свої свята фашисти з прапорами і його портретами крокували колонами покладати до них квіти. А от в Україні (як, утім, і в інших країнах) вільно розгулює спадкоємиця і послідовниця більшовизму — компартія, у Верховній Раді засідає її фракція, хоча на початку 90-х років ця партія була заборонена. А у свої свята українські комуністи під своїми кривавими червоними прапорами з портретами ката українського народу № 2 (а, може, і № 1) Сталіна крокують покладати квіти до пам'ятників катові № 1 (а, може, № 2) Леніну. Вони ще й журяться, що не залишилося пам'ятників Сталіну, до яких вони з такою ж радістю, ентузіазмом, подякою покладали б свої квіти, як у добрі старі часи.
Зазначеними вище двома пунктами далеко не вичерпуються схожість і різниця між юдо-більшовика-ми і фашистами. Насправді їх стільки, що й перелічити важко.
Разюча подібність більшовиків і фашистів виразилася в особистій долі їхніх вождів, які народилися в квітні з різницею в один день. І Ленін, і Гітлер у молодості заразилися сифілісом, не мали повноцінної родини, власних дітей. Обидва жагуче «любили», винищували, замучили мільйони людей.
Зазнавши цілковитої поразки, втративши в розпачі людську подобу, Фюрер закінчив життя самогубством за допомогою ціаністої отрути (хоча подейкують, що на самогубство він так і не зважився, і його просто пристрілили в бункері в квітні 1945 р.).
Коли Наймилосердніший Господь втомився здригатися на небесах від видовища нескінченних злодіянь кремлівського упиря і почав його карати — на три роки прикував до постелі, паралізував, позбавив мови, розуму, перетворив на ідіота, той теж попросив ціаністої отрути. Але Господь не дозволив, не змилосердився, змусив його здихати в муках.