Більшовицько-марксистський геноцид української нації

Професор П.С. Іванов доводить, що більшовицько-марксистський геноцид української нації має велику попередню історію, що розпочинається марксистським вченням про революційну перебудову світу — вченні наскрізь просоченому брехнею, звіриною злістю, закликами до насильства, до всесвітньої кривавої бойні. Справжню потайну суть, мету марксизму відверто, без найменшого сорому продемонструвала більшовицька революція, затіяна її вождями, одноплемінниками, старанними учнями Маркса лише заради захоплення у свої руки жаданої влади. Особливо ревно, сумлінно більшовицькі вожді засвоїли марксистську ненависть, презирство до села, мужика: у всіх текстах дореволюційних програм більшовицької партії селянство жодного разу навіть не згадувалося як союзник, навіть учасник революції.
Захопивши владу у великій, досить заможній країні, що успішно розвивалася, більшовики за мить занурили її в безодню багаторічної тотальної розрухи, убогості, голоду, неймовірних народних страждань, в непроглядний морок, розпач. Вони встановили на десятиліття диктатуру воістину тваринного режиму масових репресій, беззаконня, нечуваних за своїм бузувірством масових катувань, страт. Цей режим нацькував брата на брата, сина на батька, організував братовбивчу громадянську війну, три моторошні голодомори, вкрив країну густою мережею концентраційних таборів і катівень для допитів, перетворив її в суцільну всенародну в'язницю, залив кров'ю. Він нищив народну культуру, традиції, дав волю, тваринним інстинктам, пристрастям, привселюдно поглумився над вірою, культовими храмами усіх віросповідань, тисячі церков, мечетей, синагог, соборів, монастирів перетворив на склади, стайні, в'язниці, а 60 тисяч із 80 існуючих у той час релігійних закладів— зруйнував вщент. Він прокляв, розіпнув самого Бога, а богами призначив своїх вождів-зарізяк. І сьогодні, через сто років, руїни дивних своєю колишньою красою створінь рук людських, безцінних історичних культових пам'яток по всій країні свідчать, волають про незрозумілу тваринну природу, суть того мерзенного вчення, тієї революції, режиму, який вона запровадила.
Професор П.С. Іванов вказує, що від перших марксистських гуртків, невеликих марксистських організацій і до створення юдо-більшовицької партії, захоплення влади і встановлення диктаторського режиму, найхарактернішою їхньою особливістю було те, що на чолі цих гуртків, організацій, партії, революції, режиму майже завжди стояли одноплемінники Маркса. Особливості більшовизму, його керівної верхівки визначили глибоку ворожість, ненависть до далекого їй і за національними, релігійними і за духовними рисами народу, основою якого було селянство — споконвічний фундамент нації, її культури, віри, традицій, побуту.
Автор доводить, що знищивши куркуля як верству (а це мільйони працьовитих, сумлінних, мудрих, заможних, волелюбних селян і члени їхніх родин), зломивши тим самим здатність села до опору, насильством і обманом здійснивши суцільну колективізацію, більшовики назавжди відібрали в селян землю і перетворили їх поголовно в пролетарів. Використавши в 20-х роках у війні із селянством страшну зброю — голод, голодомор, заново випробувавши і належно оцінивши його високу ефективність, юдо-більшовики взяли ці методи на постійне озброєння і застосували її ще двічі — у 1932–1933 роках і 1946–1947 роках. У ці періоди зазначені методи були вже значно вдосконалені, доведені до «кондиції», про яку мріяв Троцький, — коли «матері їдять своїх дітей». Вони застосовували цю улюблену ще стародавніми юдеями зброю вибірково — насамперед для найзаможніших, багатих хлібом регіонів, де суцільна колективізація напоролася на завзятий, запеклий опір селян. Серед них лідирували Україна і заселені переважно роботящими, сумлінними, вмілими українцями Кубань, Поволжя та деякі райони Сибіру.
Ситуація з пануванням сіонізму у Росії й в Україні дуже схожі. Істотна різниця, мабуть, тільки в тому, що в російській Думі сіоністи ще не становлять більшість, а в Україні давно вже немає українського, а є ворожа й антиукраїнська Верховна Рада.