Більшовицько-марксистський геноцид української нації
- Автор: Иванов П. С.
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Більшовицько-марксистський геноцид української нації». Краткое содержание книги:
Захопивши владу у великій, досить заможній країні, що успішно розвивалася, більшовики за мить занурили її в безодню багаторічної тотальної розрухи, убогості, голоду, неймовірних народних страждань, в непроглядний морок, розпач. Вони встановили на десятиліття диктатуру воістину тваринного режиму масових репресій, беззаконня, нечуваних за своїм бузувірством масових катувань, страт. Цей режим нацькував брата на брата, сина на батька, організував братовбивчу громадянську війну, три моторошні голодомори, вкрив країну густою мережею концентраційних таборів і катівень для допитів, перетворив її в суцільну всенародну в'язницю, залив кров'ю. Він нищив народну культуру, традиції, дав волю, тваринним інстинктам, пристрастям, привселюдно поглумився над вірою, культовими храмами усіх віросповідань, тисячі церков, мечетей, синагог, соборів, монастирів перетворив на склади, стайні, в'язниці, а 60 тисяч із 80 існуючих у той час релігійних закладів— зруйнував вщент. Він прокляв, розіпнув самого Бога, а богами призначив своїх вождів-зарізяк. І сьогодні, через сто років, руїни дивних своєю колишньою красою створінь рук людських, безцінних історичних культових пам'яток по всій країні свідчать, волають про незрозумілу тваринну природу, суть того мерзенного вчення, тієї революції, режиму, який вона запровадила.
Професор П.С. Іванов вказує, що від перших марксистських гуртків, невеликих марксистських організацій і до створення юдо-більшовицької партії, захоплення влади і встановлення диктаторського режиму, найхарактернішою їхньою особливістю було те, що на чолі цих гуртків, організацій, партії, революції, режиму майже завжди стояли одноплемінники Маркса. Особливості більшовизму, його керівної верхівки визначили глибоку ворожість, ненависть до далекого їй і за національними, релігійними і за духовними рисами народу, основою якого було селянство — споконвічний фундамент нації, її культури, віри, традицій, побуту.
Автор доводить, що знищивши куркуля як верству (а це мільйони працьовитих, сумлінних, мудрих, заможних, волелюбних селян і члени їхніх родин), зломивши тим самим здатність села до опору, насильством і обманом здійснивши суцільну колективізацію, більшовики назавжди відібрали в селян землю і перетворили їх поголовно в пролетарів. Використавши в 20-х роках у війні із селянством страшну зброю — голод, голодомор, заново випробувавши і належно оцінивши його високу ефективність, юдо-більшовики взяли ці методи на постійне озброєння і застосували її ще двічі — у 1932–1933 роках і 1946–1947 роках. У ці періоди зазначені методи були вже значно вдосконалені, доведені до «кондиції», про яку мріяв Троцький, — коли «матері їдять своїх дітей». Вони застосовували цю улюблену ще стародавніми юдеями зброю вибірково — насамперед для найзаможніших, багатих хлібом регіонів, де суцільна колективізація напоролася на завзятий, запеклий опір селян. Серед них лідирували Україна і заселені переважно роботящими, сумлінними, вмілими українцями Кубань, Поволжя та деякі райони Сибіру.
Ситуація з пануванням сіонізму у Росії й в Україні дуже схожі. Істотна різниця, мабуть, тільки в тому, що в російській Думі сіоністи ще не становлять більшість, а в Україні давно вже немає українського, а є ворожа й антиукраїнська Верховна Рада.
Ленін знайшов їх, точніше, узяв готовими. Їх виявилося всього два:
Геть війну! (Декрет про мир). Він задовольняв одночасно і селян, і німців, оскільки означав вихід Росії з війни.
Землю селянам! (Декрет про землю).
Перший «подарував» йому разом із грішми німецький Генштаб. Другий він украв в есерів, які не наважилися до кінця скористатися ним, тобто — закликати селян силоміць захоплювати поміщицькі і монастирські землі, як це зробив Ленін. Він проголосив також вічний союз робітників і селян під мудрим керівництвом більшовиків, які надалі пильно стоятимуть на захисті цього братерського союзу.
Усе це мало приголомшуючий успіх серед селянства, за одну мить більшовики стали його кумирами, яких воно відразу привело до влади на своїх солдатсько-матроських багнетах.
Запам'ятаймо це.
Трохи згодом Ленін вигадав гасло і для люмпен-пролетарів, утім, як і для робітників, селян, солдат, матросів, що з величезним ентузіазмом підхопили і реалізували його:
Грабуй награбоване!
Як і слід було очікувати, захопивши владу у великій, досить заможній країні, що успішно розвивалася, більшовики за мить занурили її в безодню багаторічної тотальної розрухи, убогості, голоду, неймовірних народних страждань, в непроглядний морок, розпач.
Вони встановили на десятиліття диктатуру воістину тваринного режиму масових репресій, беззаконня, нечуваних за своїм бузувірством масових катувань, страт. Цей режим нацькував брата на брата, сина на батька, організував братовбивчу громадянську війну, три моторошні голодомори, вкрив країну густою мережею концентраційних таборів і катівень для допитів, перетворив її в суцільну всенародну в'язницю, залив кров'ю. Він нищив народну культуру, традиції, дав волю, тваринним інстинктам, пристрастям, привселюдно поглумився над вірою, культовими храмами усіх віросповідань, тисячі церков, мечетей, синагог, соборів, монастирів перетворив на склади, стайні, в'язниці, а 60 тисяч із 80 існуючих у той час — зруйнував вщент. Він прокляв, розіпнув самого Бога, а богами призначив своїх вождів-зарізяк. І сьогодні, через сто років, руїни дивних своєю колишньою красою створінь рук людських, безцінних історичних культових пам'яток по всій країні свідчать, волають про незрозумілу тваринну природу, суть того мерзенного вчення, тієї революції, режиму, який вона запровадила.
«Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі, трупів, ми можемо (і тому повинні) провести конфіскацію церковних цінностей із шаленою і нещадною енергією, не зупиняючись перед придушенням якого завгодно опору…
…Чим більше представників реакційної буржуазії і реакційного духівництва вдасться нам під час цього розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років про жодний опір вони не посмітили й подумати» (З листа-директиви Леніна від 19.03.1922 [6]).
Тільки за період від 1918 до 1924 року, тобто за 6 років (з них 4 роки до хвороби і смерті від сифілісу, країною, диктатурою безпосередньо керував найбільший революціонер, теоретик і найбільший нелюд Ленін). Внаслідок репресій, голоду і громадянської війни загинуло понад 20 мільйонів осіб, тобто 3,3 мільйона на рік, це удвічі більше, ніж загальна чисельність жертв Першої світової війни — 9 млн. У громадянській війні загинуло 15 млн, з яких тільки 400 тис. на полі бою. А в першій світовій війні Росія втратила два мільйони.
Після захоплення влади невелика жменька більшовицької верхівки старанно концентрувала її у своїх руках — у Політбюро ЦК своєї партії — верховному органі абсолютної диктатури.
Саме в цьому органі вони відверто, без приховування реалізували раніше таємну доктрину марксизму, яка становить його суть: у складі цього Політбюро практично згуртувалися лише одноплемінники Маркса, у руках яких і опинилася абсолютна влада.
Правда, серед них виявився один трохи «не свій» — грузин Сталін, якого протяг особисто Ленін. За що, за які заслуги для нього був зроблений такий «антимарксистський» виняток, за що його так «любив» і проштовхував нагору Ленін, залишається не з'ясованим.
Зате тепер загальновідомо, яку ціну заплатили тодішні члени Політбюро за цей, здавалося б, невинний відступ від постулатів доктрини свого великого вчителя-одноплемінника, таємної для непосвячених, але добре відомої їм. За довгі роки спільної діяльності Сталін довідався чимало про їхні злочини, ретельно вивчив їхню таємницю, справжню тваринно-диявольську натуру й суть і в лютій сутичці з ними за встановлення своєї особистої абсолютної диктатури в 30-ті роки протяг їх через тортури своїх катів, через ганебні судилища і майже всіх знищив. Не уникнув такої долі і значно раніше виселений із країни і непогано влаштований в Мексиці Троцький: після декількох невдалих замахів сталінський агент все-таки проломив йому голову льодорубом.
Від 1917 р. і до розвалу СРСР, тобто впродовж 84 років Політбюро залишалося верховним органом абсолютної політично-державної влади. Йому беззаперечно підпорядковувались ради всіх рівнів, до Верховної включно, а також уряд, армія, суди, правоохоронні і каральні органи, профспілки, громадські організації.
За всі ці роки в складі Політбюро не було жодного, геть жоднісінького справді робітника, селянина, пролетаря.
Ось так цей парторган впродовж століття демонстрував усьому світові безпардонну облудність юдо-марксизму, що клявся за допомогою революції дати владу, всесвітнє панування пролетарям, робітникам, селянам, солдатам, матросам і кому там ще всезагальне щастя. Насправді всім дали дулю, а здобута з їх допомогою влада виявилася в руках замкнутої, безконтрольної групи вождів-партократів, одноплемінників Маркса.
***
А розруха і народні нещастя розпочалися буквально від перших днів більшовицької диктатури. Тільки-но вона за максимально стислий час зруйнувала «до основи» управлінське, виробниче, господарсько-економічне життя країни, енергопостачання, транспорт, торгівлю, словом усе, що можна було зруйнувати, у містах відразу почався жорстокий дефіцит товарів і продовольства, запахло голодом. Це спричиняло обурення усього населення та робітників, почалися масові виступи проти більшовиків.
Становище гранично ускладнилося ще й не-обхідностю термінового виходу Росії з війни внаслідок фінансових зобов'язань більшовиків.
Очевидно, у перші дні приходу більшовиків до влади німецький Генштаб пред'явив партії Леніна свої рахунки — зажадав негайно відпрацювати отримані гроші і погрожував викриттям у випадку зволікання, що означало для вождя політичну смерть і всесвітню ганьбу. Тобто зволікання з виходом Росії з війни було для нього справді «смертельним»! Буквально через лічені дні після більшовицького захоплення влади радянська делегація на чолі з Іофе вже розпочала з німцями мирні переговори. Наче у більшовиків не було жодних інших важливіших і терміновіших справ, — цими переговорами щодня в поті чола і спини займалася вся більшовицька верхівка разом із Леніним. Чудово розуміючи, що він безпомічно висить у них на гачку і виконає будь-які умови, німці пред'явили воістину дивовижні, драконівські умови миру: вони відбирали в Росії територію обсягом понад 150 тисяч квадратних кілометрів, зокрема всю Україну, частину Білорусії і Прибалтики, територію Кавказу, ще й призначили контрибуцію сумою 6 мільярдів золотих рублів. Після підписання договору німці захопили понад 1 мільйон квадратних кілометрів російської території, зажадали віддати їм Чорноморський військовий флот.
Зрозуміло, у такій безвиході Ленін погоджувався на беззастережне підписання цього диявольського договору, був готовий віддати половину Росії, аби німці залишили його в спокої й перестали шантажувати. Зрозуміло й те, що проти його підписання рішуче виступили навіть найближчі соратники Троцький, Свердлов, Бухарін, більшовицький ЦК, «ліві комуністи», ВЦВК, навіть вірна коханка І. Арманд, тобто всі, хто мав голову.