Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

1918 — 19 рік

Григор'їв уродженець міста Олександрії на Херсонщині. Правдиве прізвище його: Серветнік Никіфор. В часи першої світової війни був мобілізований, перебував довший час на фронті в царській російській армії, де й дослужився до ранги штабскапітана. Був невеликого росту, зігнутий, мав обличчя трохи подзьобане віспою, але був енергійний та рухливий: з револьвера стріляв швидкої мітко. За політичним переконанням чи ідеологічно наближався до Махна: себто до анархізму, або як пізніше виявилось до безвідповідальної отаманії з хворобливою манією провідника.

Листопад 1918 рік. Григор'їв із групою своїх однодумців з'являється несподівано у великому селі Цибулеві, яке досить вороже ставилось до гетьманської влади. Тут він з допомогою місцевих, як тоді казали, "большовиків" організовує повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. Нарід, не лише молодь, а й старші, колишні вояки, охоче вступали до його загону, бо боялися, щоб і в майбутньому не довелося підставляти їм своїх плечей та спини під нагайки гетьманського війська, як це вже було вліті за ту панську землю, що її поділив Неводничий Федір з гаслом большевиків; "Земля селянам без викупу", на яку так довго чекали селяни, але за гетьмана її мусіли повернути та ще й віддати половину врожаю, а непокірним довелось зазнати нагайок і шомполів /що й підірвало престиж і владу Гетьмана/.

Большевизм зростав і здобував довір'я. З села Цибулева Григор'їв із своїм адьютантом Ю.Тютюником вивели до трьох сотень добре озброєних та дистиплінованих хлопців-вояків, 3 цією групою він пішов через села-Веселий Кут, Плоське, Дмитрівку, Деківку, Косівку. Хлопців збільшувалось. Доки він дійшов до Олександрії, то в його загоні вже було понад п'яти тисяч "війська", та ще й добре озброєного.

Одної ночі на початку грудня розпочав наступ на місто Олександрію. Місцевість він знав добре. Гетьманські частини, що були в місті, великого спротиву не чинили. То були служаки не за ідею, а за гроші, за які й кресали нагайками селян. Відійшли вони на Байдаківку, а потім через Катернослав на Дін. До години дванадцятої наступного дня місто Олександрія було опановане Григор'ївим.

В Олександрії Григоріїв призначив коменданта, укомплектував свій штаб, перевів організацію свого війська. На станціях Користавка-Олександрія зібрав паротяги й вагони і укомплектувавши ешелони розмістив вних частини свого війська, З пульманівських вагонів поробив панцерники, які почали курсувати: Олександрія — П'ятихатки — Крюків та Знаменка.

Ще гетьман Павло Скоропадський гетьманував, як під ним вже горіла земля, всю Херсонщину охопив повстанчий рух Григор'їва. Народ, переважно бідняки, солдати і хлопці, перші зі зброєю принесеною з фронтів а хлопці й чоловіки роздобувши з пограбованих магазинів, сипнули до Григор'їва з метою, вибороти українську державність. Рух Григор'їва ріс, поширювався, міцнів. Большевики побачивши що росте сила повели агітацію що й вони підтримують цей рух. Отаманчики вийшли з лісів. Коцур осів на станції Цибулівці, зосередив своє тут військо і зробив собі бронепоїзд. Місцеві большевики раптом попідіймали голови. Той рух охопив майже половину правобережної України. До Григор'їва вояки прибували й далі і він формував нові частини. По станціях збирав вагони, робив ешелони і розміщав у них своє військо. За не цілий місяць у нього була вже чимала армія.

Грудень 14, 1918 рік. Директорія У.Н.Р. вступає в Київ. Гетьман зрікся влади. Владу перебрала Директорія У.Н.Р. на чолі з головним отаманом Симоном Петлюрою. Українські війська, що були при гетьмані, визнали уряд УНР. Не підпорядкувались Директорії УНР лише полк. Болбочан та Григор'їв, що був збоку і сам не знав чого він хотів, вже почав був виступати проти Директорії. Може й сам мріяв стати головним отаманом, захопившись своїми успіхами. Україна опинилась у вогні й бурі. Московський комунізм зі свого боку повінню сунувся на Вкраїну по хліб та інші харчі, бо Московщина почала вже голодувати.