Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років
- Автор: Дорошенко Михайло
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Накладом автора
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років». Краткое содержание книги:
Не дуже щасливо почалось гетьманування Павла Скоропадського. Почав своє гетьманування Павло Скородський з підбору міністрів серед російського чи зросійщеного інтеліґентного середовища і це ноступовування зразу ж насторожило національно-свідоме українське населення. Прийшовши до влади за допомогою німецького війська заарештував Уряд УНР і цим озброїв проти себе ту частину населення що обирало і підтримувало Уряд УНР. Замість укріплення порядку гетьман наказав розпустити Синю дивізію, бо так наказало німецьке командування, і вояки цієї відважної Синьої дивізії одинцем впали жертвами большевицьких загонів. По селах гетьманат почав насаджувати своїх старостів та старшин і це викликало в селах загальне незадоволення.
В селі Цибулеві був старшиною Димняненко Федір Митрофанович, старшим поліцаєм Лінивий Микола з Краснопілля "Княжа". Був він великим противником большевиків, але йому не було з ким боротись проти них, бо мав він лише двох чи чотирьох помічників. Большевицька зграя ховалась в лісі Чуті і їх там ніхто майже не чіпав.
Внутрішня охорона Гетьмана була доручена донським козакам та вірменам, з яких були створені платні карні загони. Ці карні, добре платні, служаки не за ідею а срібнякові юди не боролись з большевицькими розбійниками і душогубами які ховалися в лісах, а верховодили над мирним населенням. Карні загони безкарно гасали на конях по селах і нагаями наводили гетьманський порядок з такою ж сваволею як і за часів царяту. За часів царської деспотії козацькі частини посилались на "Юг Росії" утихомирювати окрадене селянство яке повставало проти поміщиків яким царі після невдалого визволення Мазепи роздаровували українські землі з населенням. Поміщицькі землі десятками чи і більше тисяч десятин лежали навколо сел і горе тому селянинові що ступить на загарбану від нього царями землю. Ця гірка кривда в селянина чекала і пильнувала нагоди аби громом вирватись назовні. Така нагода трапилась в 1905 році, блиснула й згасла. І тому то з такою жадобою бідне селянство ловило большевицькі гасла; "Вся земля без викупу селянам". І з цим справедливим домаганням селян потрібно було рахуватись кожній владі яка брала до рук кермо Державою. Необхідні були негайні земельні реформи. Необхідно було виловити по чагарниках та лісах больщевицькі ватаги. Але так не сталося. Влісах гніздилися большевицькі розбішаки до яких радо прилучались інші анархісти, розбійники, аматори легкої наживи чужим добром і з цих груп скоро творилися цілі загони збройної сили на страх і лихо людям.
Трудолюбиве селянство що стояло осторонь революційних подій які біля кожного села бушували, займалось помаленьку господаркою і чекали на висліди.
Ті, що брали участь в революції, подались чи в ліс чи примикали до якогось війська. А тих частин було безліч з різними прапорами і гаслами.
Німці, що допомогли Гетьминові здобути владу, не забарились показати справжнє своє обличчя, вони ж бо прибули в Україну за хлібом та іншим добром. Вони послідовно село за селом оточували, накладали податки і самі ж забирали все що мало вартість і поживу; хліб, худобу, сіно і навіть солому.
Наближались жнива. В цей час прийшов у села гетьманський наказ повернути поміщикам усе розібране селянами майно і маєтках під час революції. Так само з урожаю половину відвезти на панський тік і скласти в стіжок так як велить пан.
Ось такі порядки вводив обраний селянами ясновельможний гетьман всієї України, ставленик німців.
Пули покірні цього наказу, а були й не послушні, Тоді до таких репресії. Карні загони мов шуліки влітали в село і скликали збори з попередженням суворого покарання тих які не прийдуть. Звісно, ті що розбирали маєтки давно ховалися в чагарниках. Але карати когось треба. Карні за. гони оточували зібраних, розскладали рядами та частували нагайками винен чи ні. Інших тягли на ослони чи бочки і частували шомполами, вимагали виявити винуватців. А де ж їх впіймати як вони всі були в лісі — відповідали. Така не справедливість зробила ворогами гетьмана навіть частину прихильників Гетьмана Павла Скоропадського. Спробувавши шомполів карного загону зразу ж подавалися в ліс до большевиків.
Неводничий Федір, що водив селян ділити землю, зібрав загін у лісах Чуті та Мотриному, до нього прилучився Коцур і Шостак. Це вже творилася неабияка сила. Жодні карні загони до тих лісів не заходили. Навпаки, вони здалека з острахом ці ліси оминали. Прийшла холодна осінь. Большевицькі ватаги з лісів почали нападати на села і хутори, ширився страх, терор і розбішатства. Грабункам і злодійству не було заковів і меж. В першу чергу нищили заможніх селян і прихильників гетьманської влади. Під лісом Чутою вимордовано родину Костінськіх з семи осіб, в селі Цибулеві забито Олійника Пантелея. Не мало погроз отримав мій батько та брат. І та екзекуція и оминула нас сталася пізніше.