Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

Большевицька зграя після денних трудів, походів, та смачної з горілочкою вечері, добре спала. Навкруги все затихло, як перед бурею. І справді, буря не забарилась і їх навістила. О другій чи третій годині ночі німецьке військо зробило большевицькій ґвардії "подйом": застрочили кулемети по ешелонах, а під вагони летіли ручні гранати. Дужі вибухи гранат рвали залізо, людські тіла, рили вологу землю і стрясали нічну тишу навколо себе до двох десятків кілометрів.

В большевицькому війську зчинився неабиякий переполох. Два потяги що стояли на поготові, вирушили, але доїхавши до "барікади", повилазили на стовпи та шпали і зупинились. Команди ніхто не чув та й не було часу до неї прислухатися. Кожний спішив утекти з того пекла, покладаючись лише на свої власні ноги. Розпорошеній частині, що прорвалась понад залізницею через воду Інгульця, пощастило врятуватись втечею через село Цибилів Чорним лісом на ст. Знамянку. Друга частина в кількості до п'яти соток осіб, погла трупом на ст. Цибулевій та навколо неї.

Німецьке військо пішло далі через село Цибулів, Чорний ліс на ст. Знамянку і далі без ворожого спротиву до самого Кременчука. Большевицьке шумовиння притихло, а їх отаманчики подалися в підпілля.

Надходив квітень місяць. Між землевласниками про. йшов розголос, що до Києва скликається з'їзд землевласників, Кожна округа або група має вислати на з'їзд свого делегата чи делеґатів. В той час на хуторі рідного мого брата, відбулось зібрання землевласників цієї округи. Ініціятором був чоловік старшого віку тесть мого брата Нечипуренко Грицько. Присутніх було до двадцяти осіб, і тім числі і я. Нечипуренко говорив багато про тогочасні події, про молодих політиків цього військкового часу, за самочинність Ф. Неводничого та й інших розбишак. Говорив Нечипуренко і про вибір гетьмана, що має відбутися на з'їзді, і запевняв слухачів, що лише аж тоді настане спокій і лад в Україні. Були запитання: — як ми можемо привернути спокій і лад, коли більшість тієї чорної маси, що покинула війну, прийшла до дому зі зброєю в руках, та й робе що хоче? Не хвилюйтесь, сказав Нечипуренко, коли буде гетьман, то матимем допомогу і захист. Нам допоможуть німці: бачите як тепер все притихло і нема нам чого боятись, а навпаки, треба діяти. Німці беруть нас під свою охорону. Ми мусимо їм допомогти своїм хлібом, а за це вони зроблять нам лад. І запитав, чи ми з цим згідні. На це питання майже всі сказали; Згодні.