Ляльковий дім
- Автор: Ибсен Генрик
- Год: 1879
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-5284-1
- Переводчик: Олександр Новицький
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Ляльковий дім». Краткое содержание книги:
Ф р у Л і н н е. Так!.. Я піднімаюсь нагору дуже повільно. Мені важко...
Р а н к. Еге ж... Маленьке зіпсуття внутрішнього механізму!
Ф р у Л і н н е. Скоріше — просто перевтома.
Р а н к. І тільки? То, мабуть, приїхали до міста відпочити — бігаючи у гості.
Ф р у Л і н н е. Я приїхала сюди шукати роботи.
Р а н к. Що ж. це особливо слушний засіб від перевтоми?
Ф р у Л і н н е. Адже треба жити, лікарю.
Р а н к. Так, якось приємно думати, ніби це вельми потрібно.
Н о р а. Ну, знаєте, лікарю!.. І ви ж не від того, щоб пожити.
Р а н к. Ну так, виходить. Як мені не погано, я все-таки готовий жити і мучитись якомога довше. І всі мої пацієнти також, і всі моральні каліки так само. Зараз ось один такий сидить у Гельмера...
Ф р у Л і н н е (тихо). А!...
Н о р а. Кого ви маєте на увазі?
Р а н к. Приватного повіреного Крогстада, людину, про яку ви нічого не знаєте. У нього підгнило саме коріння характеру, добродійко. Але й він твердить як щось непорушне, що і йому треба жити.
Н о р а. Справді? Про що ж він прийшов говорити з Торвальдом?
Р а н к. Ій-право, не знаю. Чув тільки щось відносно акціонерного банку.
Н о р а. Я не знала, що Крог... що цей приватний повірений Крогстад має відношення до банку.
Р а н к. Так, він посідає там якусь посаду. (До фру Мінне.) Не знаю, чи водяться у ваших краях такого сорту люди, які наче в гарячці шмигляють усюди, рознюхуючи, чи не пахне де моральною гнилизною, щоб потім цю особу мати на увазі для призначення на якусь вигідну посаду. А здоровим доводиться смиренно залишатися за порогом.
Ф р у Л і н н е. Але ж хворі більше, ніж усі інші, потребують догляду.
Р а н к (знизуючи плечима). Отож воно й саме через такі погляди суспільство перетворюється на лікарню.
Нора зайнята власними думками, раптом сміється негучно і плескає в долоні.
А ви чого смієтеся з цього? Чи знаєте ви власне, що таке суспільство?
Н о р а. Дуже мені потрібне ваше нудне суспільство! Я зовсім з ІНШОГО сміюся... Страх як утішно! Скажіть, лікарю, тепер усі службовці в цьому банку підкорені Торваль#У?
Р а н к. То саме це вас так дуже втііиас?
Н о р а (посміхаючись і наспівуючи). Це вже? моя справа. Моя справа. (Ходить по кімнаті.) Та й справді, страх як приємно подумати, що ми... цебто Торвальд, має таїСИЙ вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?
Р а н к. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, oо це у вас заборонений плід.
Н о р а. Так, але це Кристина мені принесла трішки.
Ф р у Л і н н е. Що?.. Я?..
Н о р а. Ну-ну-ну, не лякайся. Ти не могла знати, що Торвальд заборонив. Треба сказати, він боїться, що я зіпсую зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка! (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одне, маленьке, — або вже два, так і буде. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще...
Р а н к. Ну? Чого ж іще?
Н о р а. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.
Р а н к. Чого ж ви не скажете?
Н о р а. Не смію. Це гидко.
Ф р у Л і н н е . Гидко?
Р а н к. Тоді не раджу. Але при нас можна сміливо... Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Гельмері?
Н о р а. Дуже хотілося б сказати: під три чорти!
Р а н к. Що ви, що ви!
Ф р у Л і н н к. Що з тобою. Норо?..
Р а н к. Скажіть. Ось він іде.
Н о р а (ховаючи торбинку з печивам). Тсс-тсс-тсс!
Х е л ь м е р. З перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету
Н о р а. (Йдучи до нього.) Ну. любий, спровадив його?
X е л ь м е р. Так. Пішов.
Н о р а. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала до міста.
Х е л ь м е р. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...
Н о р а. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!
Х е л ь м е р. А, ось воно що! Очевидно, подруга дитинства моєї дружини?
Ф р у Л і н н е. Так, ми давні знайомі.
Н о р а. І уяви собі, вона вирушила у таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.
Х е л ь м е р. Тобто як це?
Ф р у Л і н н е. Не те, щоб власне...
Н о р а. Кристина якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше...
Х е л ь м е р. Дуже розумно, пані...
Н о р а. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку, — про це було в газетах, — вона відразу ж полетіла сюди... Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш щось для Кристини? Га?
Х е л ь м е р. Так можливо. Ви, мабуть, удова?
Ф р у Л і н н е. Так.
Х е л ь м е р. І маєте досвід у конторській справі?
Ф р у Л і н н е. Так. Чималий.
Х е л ь м е р. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце...
Н о р а (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!
Х е л ь м е р. Ви з'явились саме у щасливу хвилину, пані.