Ляльковий дім
- Автор: Ибсен Генрик
- Год: 1879
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-5284-1
- Переводчик: Олександр Новицький
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Ляльковий дім». Краткое содержание книги:
Х е л ь м е р. Ав цьому пакеті що?
Н о р а (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!
Х е л ь м е р. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, — що ти для себе видивилась?
Н о р а. Е, мені зовсім нічого не треба.
Х е л ь м е р. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер щось, чого тобі найбільше хотілося б.
Н о р а. Їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде...
Х е л ь м е р. Ну?
Н о р а (перебираючи ґудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо ти вже хочеш подарувати мені щось, то ти б ... ти б...
Х е л ь м е р. Ну-ну, говори.
Н о р а (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. Я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь.
Х е л ь м е р. Ні, послухай, Норо...
Н о р а. Так-так! Зроби так, любий Торвальде! Прошу тебе! Я б загорнула гроші в золотий папірець і повісила на ялинку. Хіба це не було б весело?
Х е л ь м е р. А як називають пташок, які завжди смітять грішми?
Н о р а. Знаю, знаю — марнотратницями. Але зробимо так, як я кажу, Торвальде. Тоді в мене буде час подумати, що мені особливо потрібне. Хіба це не розумно? Га?
Х е л ь м е р (посміхаючись). Звичайно, тобто якби ти й справді могла притримати ці гроші і таки купити на них що-небудь собі. А то й вони підуть на господарство, на різні дрібниці, і мені знову доведеться виймати гроші з гаманця.
Н о р а. Ах, Торвальде...
Х е л ь м е р. Тут сперечатись не доводиться, любонько моя! (Обнімає її.) Пташка мила, але витрачає страх скільки грошей. Просто неймовірно, як дорого обходиться чоловікові така пташечка.
Н о р а. Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.
Х е л ь м е р (весело). От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.
Н о р а (наспівує і посміхається). Гм! Якби знав ти, скільки у нас, жайворонків і білочок, усяких витрат, Торвальде!
Х е л ь м е р. Ти маленька дивачка! Дві краплі води — твій батько. Тільки і клопочешся, як би роздобути грошей. А як добудеш — дивись, вони між пальцями і вислизнули, сама ніколи не знаєш, куди їх поділа. Ну, що ж, доводиться приймати тебе такою, якою ти є. Це вже у крові в тебе. Так-так, це у тебе спадкове, Норо.
Н о р а. Ах, більше б мені успадкувати від батька його рис!
Х е л ь м е р. А мені б не хотілося, щоб ти була іншою, ніж ти є, мій любий жайвороночку! Та слухай, мені здається, ти... в тебе... як би це сказати? В тебе якийсь підозрілий вигляд сьогодні.
Н о р а. У мене?
Х е л ь м е р. Еге ж. Подивись-но мені просто в вічі.
Н о р а (дивиться на нього). Ну?
Х е л ь м е р (погрожуючи пальцем). Чи ласунка не погуляла трішки в місті?
Н о р а. Ні, що ти!
Х е л ь м е р. Ніби вже ласунка не забігала до кондитерської?
Н о р а. Та запевняю тебе, Торвальде...
Х е л ь м е р. І не покуштувала варення?
Н о р а. І не думала.
Х е л ь м е р. І не погризла мигдалевого печива?
Н о р а. Ах, Торвальде, запевняю ж тебе...
Х е л ь м е р. Ну-ну-ну! Звичайно, я просто жартую...
Н о р а (йдучи до столу, праворуч). Мені й на думку не спало б чинити тобі наперекір.
Х е л ь м е р. Знаю, знаю. Ти ж дала мені слово. (Підходячи до неї.) Ну, залиш при собі свої маленькі різдвяні секрети, моя дорога Норо. Вони, певно, стануть відомі сьогодні ж увечері, коли буде запалено ялинку.
Н о р а. Ти не забув запросити доктора Ранка?
Х е л ь м е р. Не запрошував. Та це й не потрібно. Само собою, він вечеряє у нас. А втім, я ще встигну йому нагадати: він зайде до обіду. Вино я замовив добре. Норо, ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору.
Н о р а. І я! А діти які будуть раді, Торвальде!
Х е л ь м е р. Ах, яка насолода відчувати, що ти домігся певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати?
Н о р а. О, чудесно!
Х е л ь м е р. А пам'ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами і до пізньої ночі все готувала квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам'ятаю.
Н о р а. А я зовсім не нудьгувала.
Х е л ь м е р (з посмішкою). А що вийшло з того, Норо?
Н о р а. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все пошматувала!
Х е л ь м е р. Ну, зрозуміло, нічого не могла вдіяти, моя бідолашечко. Ти від усієї душі хотіла нас усіх порадувати, і в цьому вся суть. Та добре все-таки, що ці важкі часи минули.
Н о р а. Так, просто чудесно!
Х е л ь м е р. Не треба більше ні мені сидіти самому і нудьгувати, ні тобі псувати свої милі, славні оченята, ніжні ручки...
Н о р а (плескаючи в долоні). Чи не правда, Торвальде, не треба більше? Ах, як чудесно, як це радісно чути! (Бере його під руку.) Тепер я розповім тобі, як я мрію влаштуватися, Торвальде. Ось, як тільки свята скінчаться...