Ляльковий дім
- Автор: Ибсен Генрик
- Год: 1879
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-5284-1
- Переводчик: Олександр Новицький
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Ляльковий дім». Краткое содержание книги:
Дзвінок у передпокої.
Ах, дзвонять! (Прибирає трохи в кімнаті.) Мабуть, хтось до нас. Прикро.
Х е л ь м е р. Якщо гість, — мене немає вдома, пам'ятай.
С л у ж н и ц я (на дверях передпокою). Пані, там незнайома дама.
Н о р а. То запроси сюди.
С л у ж н и ц я (до Гельмера). 1 доктор.
Х е л ь м е р. Прямо до мене пройшов?
С л у ж н и ц я . Так-так.
Гельмер виходить до кабінету. Служниця вводить фру Лінне, одягнену по-дорожньому, і зачиняє за нею двері.
Ф р у Л і н н е (ніяково, запинаючись). Здрастуй, Норо.
Н о р а (невпевнено). Здрастуйте...
Ф р у Л і н н е. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?
Н о р а. Ні, не знаю... Так, здається... (Поривчасто.) Як! Кристина... Невже це ти?
Ф р у Л і н н е. Я.
Н о р а. Кристино! А я не впізнала тебе відразу! Та й як можна... (Стиха.) Як ти змінилась, Кристино!
Ф р у Л і н н е. Ще б пак. За дев'ять-десять довгих років...
Н о р а. Невже ми так давно не бачились? Так, так воно і є. Ах, останні вісім років — от щасливий був час!.. То ти приїхала сюди до нас у місто? Рушила у таку довгу дорогу взимку! Хоробра!
Ф р у Л і н н е. Я тільки сьогодні приїхала, вранішнім пароплавом.
Н о р а. Щоб повеселитись у свято, звичайно. Ах, як славно! Ну й будемо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Тобі не холодно9 (Допомагає їй.) Ось так. Тепер сядемо зручніше, біля грубки. Ні, ти в крісло! А я в качалку! (Бере її за руку.) Ну ось, тепер знов у тебе обличчя таке, як раніше. Це лише в першу хвилину... Хоча все ж ти трохи зблідла, Кристино, і, здається, трохи схудла.
Ф р у Л і н н е. І дуже, дуже постаріла, Норо.
Н о р а. Здається, трішки, ледь-ледь, зовсім трішки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном.) Але яка ж я пустоголова — сиджу тут. базікаю! Люба, дорога Кристино, вибач мені!
Ф р у Л і н н е. У чому справа, Норо?
Н о р а (тихо). Бідна Кристино, ти ж стала вдовою.
Ф р у Л і н н е. Три роки тому.
Н о р а. Так, я знаю. Я читала в газетах. Ах, Кристино, повір, я стільки разів збиралася написати тобі в той час, та все відкладала, все щось заважало.
Ф р у Л і н н е. Люба Норо, я добре розумію.
Н о р а. Ні, це було огидно з мого боку, Кристино. Ах ти, бідолашна, скільки ти, мабуть, витерпіла. І він не залишив тобі жодних коштів?
Ф р у Л і н н е. Жодних.
Н о р а. Ні дітей?
Ф р у Л і н н е. Ні дітей.
Н о р а. Значить, нічого?
Ф р у Л і н н е. Нічого. Навіть горя й жалю, чим можна було б живити пам'ять.
Н о р а (недовірливо дивлячись на неї). А як же це може бути, Кристино?
Ф р у Л і н н е (гірко посміхаючись, гладячи Нору по голові). Інколи буває, Норо.
Н о р а. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А у мене троє чудових дітей. Зараз ти їх не побачиш, вони гуляють з нянею. Але ти неодмінно розкажи мені про все...
Ф р у Л і н н е. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.
Н о р а. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи. Та одне я все ж таки повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас у ці дні?
Ф р у Л і н н е. Ні. Яке?
Н о р а. Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!
Ф р у Л і н н е. Твій чоловік? От удача!..
Н о р а. Неймовірна! Адвокатура — це такий непевний хліб, особливо, якщо хочеш братися тільки за найчистіші, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не брався, і я, зрозуміло, цілком з ним згодна. Ах, ти розумієш, які ми раді. Він займе посаду з нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили. — так, як нам подобається. Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива! Адже це чудесно — мати багато-багато грошей і не знати ні злигоднів, ні клопоту. Правда?
Ф р у Л і н н е. Так, у кожному разі, повинно бути чудесно — мати все потрібне.
Н о р а. Ні, не тільки потрібне, а й багато-багато грошей.
Ф р у Л і н н е (усміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала благорозумнішою? У школі ти була великою марнотратницею.
Н о р а (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. (Погрожуючи пальцем.) Однак, «Нора, Нора» не така вже й божевільна, як ви вважаєте... Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити. Нам обом доводилось працювати!
Ф р у Л і н н е. І тобі?
Н о р а. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в'язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь.) І... ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу в міністерстві, коли ми одружились? Не було жодних видів на нову посаду, а заробляти треба було більше, ніж раніше. Ну, перший рік він працював понад силу. Просто жахливо, йому доводилося брати усякі додаткові роботи — ти розумієш — і працювати з ранку до вечора. Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що треба відрядити його на південь.