Ляльковий дім
- Автор: Ибсен Генрик
- Год: 1879
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-5284-1
- Переводчик: Олександр Новицький
- Жанр: Прочая древняя литература
Электронная книга - «Ляльковий дім». Краткое содержание книги:
Ф р у Л і н н е. Вий пробули тоді весь рік в Італії?
Н о р а. Еге ж. А нелегко було нам рушити з місця, повір. І вар тоді щойно народився. Та їхати все-таки було необхідно. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло — жах, Кристино!
Ф р у Л і н н е. Можу собі уявити.
Н о р а. Тисячу двісті спецій-далерів. Чотири тисячі вісімсот крон. Великі гроші.
Ф р у Л і н н е. Так, але, у кожному разі, велике щастя, якщо є де взяти їх у такий час.
Н о р а. Скажу тобі, ми одержали їх від батька.
Ф р у Л і н н е. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.
Н о р а. Так, саме тоді. І, подумай, я не могла поїхати і доглянути його. Я з дня на день чекала малого Івара. І крім того, у мене на руках був мій бідний Торвальд, мало не при смерті. Любий, дорогий тато! Так і не довелося мені більше побачитися з ним, Кристино. Це найтяжче горе, якого я зазнала заміжньою.
Ф р у Л і н н е. Я знаю, ти дуже любила батька. То, значить, після цього ви рушили до Італії?
Н о р а. Так. Адже гроші у нас були, а лікарі радили. Ми й поїхали за місяць.
Ф р у Л і н н е. І чоловік твій повернувся цілком здоровий?
Н о р а. Цілком!
Ф р у Л і н н е. А... лікар?
Н о р а. Тобто?
Ф р у Л і н н е. Здається, дівчина сказала, що пан, який прийшов зі мною разом, — лікар.
Н о р а. А-а, це лікар Р а н к. Та він приходить не з лікарським візитом. Це наш найкращий друг і хоч раз на день, а навідається до нас. Ні, Торвальд з того часу жодного разу не прихворів навіть. І діти бадьорі й здорові, і я. (Схоплюючись і плескаючи в долоні.) О Господи, Кристино, як чудесно жити і почувати себе щасливою! Ні, це просто ганебно з мого боку — я говорю лише про себе. (Сідає на лавку поруч фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Ти не сердься на мене!.. Скажи, чи правда це: ти справді не любила свого чоловіка? Навіщо ж ти вийшла за нього?
Ф р у Л і н н е. Мати моя була ще жива, але така слабка, безпорадна, не зводилася з ліжка. І ще в мене були на руках два менших брати. Я й не вважала за можливе відмовити йому.
Н о р а. Так-так, мабуть, ти маєш рацію. Значить, він був тоді багатий?
Ф р у Л і н н е. Досить багатий, здається. Але справи його були ненадійні. І коли він помер, все загинуло, нічого не залишилось.
Н о р а. І?..
Ф р у Л і н н е. І мені довелося перебиватися дрібною торгівлею, маленькою школою і взагалі — чим доведеться. Ці три останніх роки тяглися для мене, як один довгий, суцільний робочий день без відпочинку. Тепер він скінчився, Норо. Моя бідна мати не потребує моєї допомоги — вона померла. І хлопчики стали на ноги, самі можуть про себе подбати.
Н о р а. Отже, тепер тобі легко на душі...
Ф р у Л і н н е. Не сказала б цього. Навпаки, страшенна порожнеча. Нема для кого більше жити. (Підводиться схвильовано.) Тому я й не витримала там, у нас, у ведмежому закутку. Тут. мабуть, легше буде знайти, до чого докласти сили і чим сповнити думки. Якби лише вдалося одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу...
Н о р а. Ах, Кристино, це так стомлює, а в тебе і без цього змучений вигляд. Тобі б краще поїхати куди-небудь на купання.
Ф р у Л і н н е (відходячи до вікна). У мене немає тата, який би дав мені грошей на дорогу, Норо.
Н о р а (підводячись). Ах, не гнівайся на мене!
Ф р у Л і н н е (йдучи до неї). Люба Норо, ти на мене не гнівайся. Найгірше у моєму становищі те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати ні для кого, а все-таки доводиться турбуватись і всіляко клопотатись. Адже жити треба, от і стаєш егоїсткою. Ти мені розповіла про щасливу зміну у вашому житті, а я — повіриш — зраділа не так за тебе, як за себе.
Н о р а. Як це так? Ах, розумію: ти гадаєш, Торвальд зможе щось зробити для тебе?
Ф р у Л і н н е. Я про це подумала.
Н о р а. Він і зробить, Кристино. Тільки довір усе мені. Я так тонко-тонко все підготую, придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.
Ф р у Л і н н е. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку, — тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.
Н о р а. Мені? Мені вони мало знайомі?
Ф р у Л і н н е (посміхаючись). Ну, Боже мій, якесь рукоділля і тому подібне... Ти дитя, Норо!
Н о р а (підвела голову і перетнула кімнату). Тобі не варто було б говорити зі мною таким тоном.
Ф р у Л і н н е. Справді?
Н о р а. І ти — як інші. Ви всі гадаєте, що я не здатна на серйозне...
Ф р у Л і н н е. Ну-ну?..
Н о р а. Що я зовсім нічого такого не зазнала в цьому важкому житті.
Ф р у Л і н н е. Люба Норо, ти ж мені щойно розповіла про всі свої випробування.
Н о р а. А, самі дурниці. (Тихо.) Головного я тобі не розповіла.