Леонід Кравчук
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-4963-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Леонід Кравчук». Краткое содержание книги:
Напевно, крім мотивів, пов’язаних зі зміцненням особистої влади Брежнєва, ця комбінація стимулювалася також абсолютно дрімучими уявленнями кремлівських вождів про національну політику, а особливо про Україну й українське. У своїх мемуарах Шелест часто згадує про «оскаженілий шовінізм» Шелепіна, Суслова, Демічева, Косигіна, які на засіданнях президії ЦК КПРС договорювалися до того, що пошана до Шевченка серед молоді – то прояв націоналізму, що «українська мова – це зіпсована російська», що «на Україні занадто багато розмовляють українською» і що «навіть вивіски на магазинах і назви вулиць написані українською мовою». Петро Шелест на такому тлі комусь теж міг видатися «націоналістом». У спогадах він розмірковує на тему розширення прав республік, стривожений тим, що «декотрі українці не знають історії свого народу», емоційно реагує на заклики до «злиття націй, культур і мов», обурюється тупоголовістю нового керівника КДБ УРСР Федорчука, який, підозрюючи всіх і вся в недостатньо активній боротьбі з націоналізмом, установив «контроль за радянським і партійним активом», бо ж «ніякої України в нашій роботі немає». Словом, з приходом Щербицького на посаду першого секретаря ЦК КПУ для України настали якщо не «чорні» чи бодай «темні», то принаймні – «сірі» часи. Часи, коли панування сірості стало нормою. Виділятися було небезпечно та й не надто потрібно. Тому Леонід Макарович і не виділявся, ніби бажаючи пересидіти в очікуванні свого часу.
Епоха «застою»
Володимир Щербицький був вільний від частини тих суперечностей, які були притаманні Петру Шелесту. Вже через кілька місяців після обрання першим секретарем ЦК Щербицький підписав листа, яким повелівалося вилучити з усіх бібліотек книгу Шелеста «Україно наша Радянська» як таку, що «завдає шкоди справі інтернаціонального виховання трудящих». Тоді ж, день у день, з’явився замовний висновок «експертів», керівників кількох академічних установ – М. Шамоти (директор Інституту літератури), Б. Бабія (академік, секретар Відділення економіки, історії, філософії і права АН УРСР), О. Шевелєва (заступник директора Інституту історії), які констатували, що автор книги з підозрілою назвою «Україно наша Радянська» (декому в ній вбагалась навіть прихована абревіатура – УНР, не більше й не менше!) допустився серйозних «ідейних помилок». Перелік цих помилок у вердикті Шамоти і компанії починався з того, що в книзі Шелеста начебто «надмірно багато місця відводиться минулому України, дореволюційному періоду», до того ж минуле висвітлено без належного «класового аналізу». У тому ж дусі була витримана й спеціальна постанова ЦК, а також стаття в журналі «Комуніст України» (квітень 1973 р.), текстуально дуже близька до висновків «експертів».
«І в роботі ЦК, і для Щербицького зокрема українська мова тоді не перебувала в центрі уваги, – згадує Леонід Кравчук. – Пам’ятаю один партійний з’їзд, перший, коли Щербицький прийшов до влади. Ми довго вирішували таке питання: проводить ЦК Компартії України свою політику чи здійснює? Це для резолюції готувалося. Ви скажете, а хіба не все одно? Все, та не все… Дискусії з цього питання тривали дуже довго. У кожного секретаря це обговорювалося, на спеціальному секретаріаті обговорювалося, все це моя робота була. Можна вжити: «проводили». Але ж одне із значень цього слова – «керувати діяльністю кого або чого-небудь». Компартія України ніким і нічим керувати не могла, це парафія лише КПРС. «Виробляти» – також шкідливе слово, бо КПУ по суті нічого не виробляла сама, лише керувалася генеральною лінією партії. Ну, а «здійснювати» – це якраз для нас. Бо ми – виконавці, ми в радянській Україні здійснювали політику Москви. А Москві розвиток української мови і культури був ні до чого! Для Щербицького Україна була не так батьківщиною, як великою республікою Радянського Союзу!»