Леонід Кравчук
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-4963-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Леонід Кравчук». Краткое содержание книги:
На першому курсі хлопець відразу записався в секцію гімнастики, потім – на вільну боротьбу. Як спортсмен-аматор брав участь у змаганнях за факультет. Крім того, як любитель співати й танцювати, записався в ансамбль. Співати Кравчук любив українські народні пісні, а з танців найбільшу перевагу віддавав гопаку. Правда, юнацькі захоплення не позбавляли від необхідності вирішувати головну студентську проблему – де взяти грошей? Способи «лівих» заробітків були тоді найрізноманітніші. Один з них слід відзначити особливо: у студентські роки Леонідові Кравчуку вдалося підробляти натурщиком. «Я гуляв із другом по Хрещатику. Підходить до мені чоловік, представляється архітектором Лисенком і пропонує попозувати для його роботи. Мовляв, я підходжу за зовнішніми даними, – згадує Кравчук про зустріч з архітектором Михайлом Лисенком. – Я навіть не знав, що таке буває, що пам’ятники роблять з натури. Погодився. Після того протягом двох місяців ходив до Лисенка у майстерню, як на роботу. Як це роблять? Сідаєш на козла дерев’яного, тобі кажуть, як ноги тримати, і ліплять. Пам’ятаю, що отримував за це досить непогані гроші. Купував на них їжу, годував половину гуртожитку». Правда, як запевняє Кравчук, тоді він не знав, що це буде пам’ятник Щорсу. Цей монумент урочисто відкрили в Києві в 1954 році, він і тепер стоїть на вулиці Комінтерну. За словами Леоніда Макаровича, фігура у червоного командира – його. Зовнішність ліпили з фотографії. Хоча, за іншими відомостями, Щорса ліпили з кількох натурщиків, один із них зовні був дуже схожий на полководця.
Потім натурником студент-економіст Кравчук працював ще з художником Анатолієм Хмільком. На його картині «Шахтарське весілля» майбутнього Президента України можна впізнати серед сватів біля нареченого. Можна знайти молодого Кравчука і на відомій картині «Переяславська рада». Правда, наголошує тепер Леонід Макарович, художники малювали з натури не його лице – їх приваблювала спортивна підтягнута фігура. Працюючи вдень, він учився ночами. Згодом, у 1956 році, з групою студентів поїхав освоювати цілинні землі, за що отримав спеціальну медаль. «Збирали пшеницю. Я працював на тракторі, трактор освоїв ще в селі. Часом, працюючи по ночах, засинав у кабіні, – згадує Кравчук у книзі «Президент». – Не задрімати – непросто. Одноманітно гуде мотор, одноманітно трясеться кабіна, у степу – ні душі, ні вогника. Заснувши, легко було заїхати не в той бік. Щоби не заснути, чого тільки не робив: і головою тряс, і співав, і бігав довкола трактора, стрибав, ляскав себе руками тощо. Розжену сон, сяду в кабіну, рушу, поведу борозну, а через годину одноманітної їзди знову в сон хилить. Особливо тяжко було під ранок. Щоб не заснути, іноді доводилося ламати сірник на маленькі частинки і підпирати ним повіки, щоб не стулялися».
Працюючи так тяжко і здійснюючи трудові подвиги, Леонід Кравчук переслідував суто меркантильну мету: заробити грошей і купити собі нормальний одяг. Тому, коли його однокашники вже повернулися до Києва, він ще лишився на цілині, пересівши з трактора на вантажівку. Возив зерно на елеватор, долаючи за день по триста кілометрів в обидва кінці. За ці більш ніж чотири місяці, проведені в степах, Леонід хворів і мучився від спраги: годували погано, з водою виникали постійні проблеми. Та все ж таки, перемігши труднощі, він отримав як моральну, так і матеріальну винагороду. На зароблені гроші Леонід справив собі хороше пальто і купив свій перший в житті наручний годинник. Причини мати гарний зовнішній вигляд на той час були вагомими: Леонід закохався.
Студентське весілля
З Антоніною, своєю майбутньою дружиною, Леонід Макарович вчився на одному курсі. Це було не перше кохання юнака: раніше він зустрічався з дівчиною на ім’я Грета, котра пізніше вийшла заміж за військового льотчика. Але якщо це було захоплення, що минулося, то до стосунків з Антоніною хлопець поставився більш серйозно. Сама дівчина була родом із Сумщини. Її батько загинув на залізниці, мама теж рано померла. Познайомилися молоді люди, як водиться, на танцях. Оскільки жили в одному гуртожитку, перепон для частих зустрічей не було. До четвертого курсу вони, попри те, що всі довкола заочно поженили їх, лишалися просто друзями. Та коли зайшли перші розмови про розподіл після закінчення університету, стало зрозуміло: разом Леонід з Антоніною зможуть поїхати кудись працювати лише в тому випадку, якщо стануть чоловіком та дружиною. Роблячи пропозицію, Кравчук процитував коханій дівчині вірші Максима Рильського. Дівчина погодилася не відразу, проте довго приховувати свої наміри Леонід не міг. І подруги Антоніни, і його друзі чим далі, тим частіше почали запитувати, коли ж, нарешті, весілля.