Леонід Кравчук
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-4963-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Леонід Кравчук». Краткое содержание книги:
У 1939 році після підписання пакту Молотова – Ріббентропа відбувся перерозподіл Східної Європи між СРСР та Німеччиною. Західну Україну, в тому числі Волинь, повністю приєднали до радянської України. В 1941 році, коли почалася Велика Вітчизняна війна, батько Леоніда пішов на фронт і загинув у бою в 1944 році. Кравчуки пережили німецьку окупацію. У ті часи Леонід став свідком масового розстрілу. Якось у серпні, на церковне свято Спаса, селяни святили в церкві яблука. Туди ж навідалися вояки з бандерівських партизанських загонів. У ті часи українські повстанці вже воювали і з німцями, і з радянськими військами. Звісно, німецькій окупаційній владі хтось доніс на партизанів. Німці швидко оточили церкву і кладовище біля неї. У колі оточених опинилися мирні люди, в тому числі – діти. Німецький офіцер наказав видати повстанців, інакше розстріляними будуть усі. Ситуація склалася безвихідна: здавати партизанів ніхто не хотів, але й помирати разом з ними теж страшно. Переговори взяв на себе сільський священик. Після тривалих перемовин під дулами автоматів німцям і батюшці вдалося-таки досягти згоди. Та коли солдати опустили зброю, в когось із селян від напруги не витримали нерви. З криком: «Рятуйтесь!» людина кинулася до паркану, за нею побігли інші. Німці відкрили вогонь. Леонід міг загинути, та його врятував Дід: повалив на землю, накрив собою і лежав під кулями, прикинувшись мертвим. Німці нарешті пішли, залишивши на майдані біля церкви багато трупів. Загалом спогади про роки окупації – це спогади про постійний страх, у якому перебувало мирне сільське населення. Вдень люди працювали на німців, уночі змушені були віддавати більшу частину зароблених продуктів бандерівцям. З приходом радянської влади мало що змінилося: тепер вдень люди працювали на «червоних», а ночами далі годували повстанців.
Бідний студент
У 1949 року Леонід Кравчук закінчив сім класів школи сусіднього села Городище – в рідному була лише початкова. По закінченні вступив до Рівненського кооперативного технікуму. Хоча хлопець дуже хотів учитися далі, але родина перебувала в скруті. Війна забрала батька, мама ледь зводила кінці з кінцями, а навчання в технікумі давало змогу не лише вчитися, а й працювати та заробляти. В технікум Леоніда прийняли без екзаменів – допомогла похвальна грамота зі школи. «Я любив географію, історію, природознавство, – пригадував через багато років Кравчук. – А ось математику не жалував, та й мову з літературою не надто любив. Не повірите – навіть писав з помилками!» Проте нелюбимі предмети все ж таки підтягував, а в технікумі несподівано для себе захопився політичною економією. Навчався три роки, під час навчання в теплу пору року ходив додому з Рівного пішки: треба було здолати п’ять кілометрів. Взимку ж технікум наймав для своїх студентів квартири – четверо юнаків ділили одну кімнату. Стипендію Леонід отримував у розмірі 140 карбованців. Грошова реформа, проведена пізніше Микитою Хрущовим, покаже реальну вартість цих грошей – сума «здулася» в десять разів. Таким чином, 140 тогочасних карбованців реально коштували 14 радянських рублів. Але й цим грошам юнак радів: адже це дозволяло не брати з куцого родинного бюджету.
У 1953 році Леонід Кравчук закінчив Рівненський технікум на «відмінно», з блискучими характеристиками. Для нього такий результат був дуже важливий: це надавало можливість потрапити у п’ять відсотків, які вступають до університету без іспитів. Без відзнаки довелося б, влаштувавшись на роботу, відпрацьовати навчання в технікумі. Молодому відміннику радили продовжити освіту у Львові, та його приваблював Київ, університет ім. Тараса Шевченка. Вступивши на відділення політичної економії економічного факультету, Кравчук став, таким чином, першим мешканцем села Великий Житин, хто за всю його історію вступив до університету. Про це знали навіть у довколишніх селах. «У стольному граді я з’явився з дерев’яним сундучком за спиною і клумаком попереду, – згадував екс-президент України. – Вперше побачив трамвай, тролейбус, зайшов у вагон і навіть сів. Та коли зайшли старші люди, відразу підвівся, поступаючись місцем, – ось воно, сільське виховання!» Як синові загиблого фронтовика студенту Кравчуку надали місце в гуртожитку. За звичаями тих часів, студенти без пільг наймали житло самі, власним коштом. Жив Леонід Кравчук у гуртожитку на 6-й Новій вулиці, тепер це вулиця Просвіти. У кімнаті жило 12 чоловік, а умивальник був схожий на величезне корито. Після третього курсу брав участь в освоєнні цілинних земель у Казахстані, працював трактористом, а жив у наметі.