Фрау Мюллер не налаштована платити більше

Христина була задоволена своєю роботою. Вона прагнула влаштуватися сюди ще з часів навчання в консерваторії, навіть перевелася на заочний задля цього. Любила відчуття тріумфу, коли її учні здобували призові місця на конкурсах або навіть просто добре виконували складні твори, і завжди сприймала це як свої власні перемоги. Але коли бувало навпаки і приходили діти, які явно не справлялися, не хотіли, яких батьки просто примушували займатися музикою, теж не дратувалася і не впадала у відчай. Просто працювала з ними, наскільки вдавалося, і спокійно ставилася до того, що хтось кидає музичну школу до завершення. Коли Христина дивилася на роздратованих молодих мам, які з розпачем в очах розповідали їй, що дитину неможливо ні переконати, ні примусити займатися вдома, то особливо чітко усвідомлювала, наскільки по-іншому ставиться до всього цього. Її значно більше дратували самі ці мами зі своїми недолугими педагогічними амбіціями, ніж діти. Не розуміла вона й тих дорослих, які скаржилися, що їх дратує дитяча рухливість, гамір, вони не можуть зосередитися й хочеться втекти світ за очі від власних дітей. Її саму значно більше дратував безглуздий фон радіо чи телебачення, надто голосна музика, поп-шлягери, увімкенені на повну гучність, — усі ці незмінні атрибути «дорослого» побуту, в якому буцімто спраглі тиші дорослі проводили цілі дні. Якщо діти пустували та шуміли, це їй не заважало, вона знала, що зможе припинити їхні пустощі в той момент, коли треба буде починати серйозну роботу. Діти також відчували, що Христина сприймає їх як дорослих, не ставиться до них як до недоумків, яких слід виховувати, цінували це й не створювали перепон. Дехто з колишніх учнів, що вже закінчили школу, а то й кинули до закінчення, приходив до неї розповісти про те, як йому живеться зараз, чи просто послухати, як грають їхні друзі. Вона не знала, як саме в неї це виходить, не вміла давати педагогічних порад мамам у розпачі, але завжди точно знала, що саме й коли слід сказати дитині, а коли краще промовчати й утриматися від коментаря. Це знання й уміння були в неї з дитинства, і Христина щоразу відчувала тиху радість, коли бачила, що зреагувала правильно й досягне сподіваного ефекту. Особливо якщо потрібно було заспокоїти дитину перед важливим виступом або допомогти прийняти рішення — продовжувати займатися музикою чи кинути.